За неповне століття деякі вулиці Кам'янського встигли змінити ім'я тричі — і кожна назва була дзеркалом своєї епохи. Наприкінці 2025 року міськрада затвердила повний перелік перейменованих об'єктів топонімії: 652 вулиці, провулки, площі й проспекти в самому місті, ще 108 — у Карнаухівці. Ми обрали 15 історій, які найкраще показують, як мінялася карта міста — від імперських і радянських назв до окупаційних 1943 року і сучасних українських.

Головні проспекти: від вождів до нейтральних імен

Найпомітніші перейменування торкнулися центральних магістралей. Проспект Свободи до декомунізації називався проспектом Леніна — головна вулиця міста носила ім'я засновника СРСР понад пів століття. Проспект Івана Франка, своєю чергою, був проспектом Карла Маркса: ім'я німецького філософа в радянській топоніміці дублювалося настільки часто, що в Кам'янському воно дісталося одразу двом об'єктам — окрім проспекту, іменем Маркса називалася ще й вулиця, яка сьогодні носить ім'я Роберта Лісовського. Це вибір із символічним навантаженням: Лісовський — уродженець Кам'янського, графік і художник української еміграції 1920–1940-х років, чиї роботи сьогодні зберігаються в Національному музеї історії України. Землячна постать замінила ідеологічний символ.

Дзержинський у власному місті — двічі

Окремий сюжет — вулиці, названі на честь Фелікса Дзержинського, засновника ВЧК, ім'ям якого місто офіційно називалося з 1936-го по 2016 рік. Показово, що в самому Дніпродзержинську його іменем встигли назвати не один об'єкт, а два: центральна площа Петра Калнишевського (останнього кошового отамана Запорозької Січі) раніше була площею Дзержинського, а сучасна вулиця Павловська (на честь фізіолога Івана Павлова) — вулицею Дзержинського. Тобто в місті, яке саме носило його ім'я, воно ще й дублювалося на рівні вулиць — типова радянська практика насичення топоніміки одним і тим самим символом.

Партійні гасла та постаті радянського пантеону

Частина перейменувань стосувалася не конкретних людей, а радянських символів і абревіатур. Вулиця Соборна раніше називалася на честь Кірова — партійного діяча, вбивство якого 1934-го стало приводом для масових репресій. Площа Театральна була площею Гагаріна. Вулиця Дмитра Яворницького (історика, етнографа, автора фундаментальної "Історії запорозьких козаків") раніше звалася просто Кіма — за абревіатурою КІМ, Комуністичного Інтернаціоналу Молоді. А в самому історичному центрі, у Заводському районі, вулиця Заводська раніше була буквально вулицею Радянською — заміна ідеологічного означення на нейтрально-виробниче виглядає майже іронічно для вулиці, що веде до заводу.

Ще один показовий приклад — вулиця Гайдамацька, яка раніше була провулком Більшовицьким: заміна символу однієї революційної традиції (більшовизм) на символ іншої, українського козацько-повстанського руху XVIII століття. А проспект Нескорених до перейменування звався проспектом Перемоги — випадок тонший, ніж просто прибирання радянського імені: слово "перемога" саме собою не є радянським, але його вирішили замінити, щоб розвести міську топоніміку з офіційною російською риторикою навколо Дня перемоги.

Костельна вулиця: повернення дореволюційної пам'яті

Не всі перейменування апелюють до українських героїв нової доби — частина повертає назви, які відсилають до дорадянського минулого міста. Вулиця Костельна раніше носила ім'я Рози Люксембург, німецької революціонерки. Нова назва не випадкова: у Заводському районі, неподалік, стоїть неоготичний костел святого Миколая, збудований у 1895–1897 роках для польських інженерів і робітників Дніпровського заводу — про нього ми вже розповідали в путівнику найцікавішими локаціями міста. Назва вулиці немов повертає топоніміку до того шару міської історії, який існував ще до заводських робітничих селищ радянської доби.

Вулиця, названа на честь людини, яку прибрали з карти

Є в переліку і зворотний сюжет. Вулиця Ігнатія Ясюковича, названа на честь першого директора-розпорядника Дніпровського заводу — постаті, про роль якої в історії Каметсталі ми детально писали раніше, — за радянських часів носила ім'я такого собі "Губи". Хто саме ховається за цим прізвищем у міських довідниках, сьогодні встановити складно: архівні джерела не дають однозначної відповіді. Сам цей факт непогано ілюструє, наскільки безслідно радянська топоніміка могла стирати навіть пам'ять про людину, яку начебто мала увічнювати.

Три імені за менш ніж століття: вулиці під окупацією

Найпоказовіший приклад того, як вулиця могла змінювати ім'я не двічі, а тричі, — історія двох об'єктів у центрі міста, яку ми вже реконструювали за фотографією 1943 року. Сучасна вулиця Васильєвська до війни називалася Арсенічева, а під час німецької окупації 1941–1943 років дістала зовсім інше, третє ім'я — вулиця Бетховена. Так само сучасний проспект Гімназичний, довоєнна вулиця Пеліна, в окупаційних документах фігурував як вулиця Німецька. Ці назви проіснували лічені місяці й зникли разом із визволенням міста 1943 року — на відміну від пізніших, куди стійкіших перейменувань. Детальніше про те, як вдалося ідентифікувати ці вулиці на архівному знімку, можна прочитати в нашому окремому матеріалі.

Замість висновку

Топоніміка Кам'янського — це, по суті, шаруватий зріз усієї його історії: дореволюційні назви, радянські ідеологічні заміни, короткий і моторошний епізод окупаційної адміністрації, і, нарешті, сучасна хвиля дерусифікації та деколонізації. Якщо цікаво, чим ще живе неформальна топоніміка міста — народні назви районів і зупинок, які не потрапляють у жодні офіційні реєстри, — про це ми писали окремо.