В Каметсталі багата та славетна історія, нерозривна з історією вітчизняної металургії і нашого міста

Власне містом, промисловим і культурним осередком Кам’янське стало завдяки будівництву на берегах Дніпра одного з найпотужніших на той час металургійних підприємств і подальшій розбудові його виробничої та соціальної інфраструктури. І ключовою особистістю у цьому процесі творення на півтора десятиліття – і навіки в історії – залишається перший директор-розпорядник Дніпровського заводу Ігнатій Ясюкович.

 Нащадок шляхетного польського роду, Ігнатій Ігнатійович Ясюкович отримав чудову технічну освіту, стажувався в Європі і вже мав чималий інженерний та керівний досвід, коли отримав запрошення від польсько-бельгійського товариства, яке з весни 1887 року вело будівництво металургійного підприємства у Кам’янському.

Читайте також: Каметсталь познайомила студентів з майбутньою професією

Сьогодні, говорячи сучасною мовою, його назвали б ефективним, а можливо і кризовим менеджером. Деякі рішення Ігнатія Ясюковича здавалися ризикованими його сучасникам, та ефективність результатів завжди перевершувала найсміливіші очікування.

Рішення залишити престижну посаду керівника столичних підприємств і їхати в Кам’янське на будівництво, яке через невмілі дії попереднього керівництва дещо зайшло в глухий кут, теж здавалося ірраціональним. Та у вересні 1888 року новий директор-розпорядник, наділений надзвичайними повноваженнями у фінансових, торгових, технічних та персональних питаннях, приступив до роботи. Саме з цього часу, за документальними свідченнями, «…незважаючи на дуже складні обставини, завод починає швидко рости і, розвиваючи в кількісному і якісному відношенні свою працездатну силу, наближатися до того стану, яке дає право визнати його одним з перших заводів Півдня…»

Читайте також: Захисники України отримали турботу та підтримку від ветеранів металургійного комбінату Каметсталь

Новий директор повів будівництво дуже високими темпами. Вже через пів року після його приходу, 2 березня 1889 року, урочисто була задута перша доменна піч. Паралельно будувалися інші цехи заводу, і невдовзі відбувся повний пуск усього підприємства.
Дніпровський завод у Кам’янському на той час був чи не найсучаснішим і найпотужнішим у країні. Ось як писав про його доменні печі, місткість яких складала 400 куб. м, «Гірничий журнал» у 1889 році: «Ці печі належать до найбільших існуючих в даний час. Як виключення в Західній Європі зустрічаються доменні печі місткістю 450 і 500 m3».

Тож завод почав працювати, розширювати виробничі потужності, набирати обертів. І тут знову неочікуване, здавалося б, ірраціональне рішення директора-розпорядника – взяти участь у Всесвітній виставці, яка проходила з 6 травня по 31 жовтня того ж таки 1889 року в Парижі. Багато кому таке рішення здавалося надто ризикованим, навіть авантюрним, та тільки не Ігнатію Ясюковичу. У якості експоната він повіз на виставку зливок чавуну з доменних печей нового підприємства, а повернувся із Великою золотою медаллю Всесвітньої виставки. Про Дніпровський металургійний завод заговорили у світі.

Читайте також:Надійність навіть у складний час - на Каметсталі виконали перший етап капремонту трубопроводу стисненого повітря

Побудувавши житло для працівників, Ясюкович не зупинився. Почалася активна розбудова Кам’янського – з’явилися притулки, церква, костел, школа, Народна аудиторія з театральною сценою та бібліотекою та багато іншого, про що ми розповімо іншого разу.