Фото з написом "Дніпропетровськ, 1943 рік" кілька років тому спливло на аукціоні старих світлин і розійшлося мережею. Але кам'янський краєзнавець Дмитро Кубанов, глянувши на кадр, одразу зрозумів: це не обласний центр. Це його рідне місто — під окупацією, знято з висоти пташиного польоту.

Як фото змінило назву

Світлину опублікував відомий кам'янський краєзнавець Дмитро Кубанов, який натрапив на неї на сторінці у фейсбуці дніпровського історика-аматора Дмитра Бондаренка. Підпис на ній не викликав сумнівів: "Дніпропетровськ". Проте, глянувши на кадр, Кубанов майже одразу визначив помилку — надто впізнаваними виявилися деталі забудови.

Орієнтиром, який дозволив прив'язати фото до конкретної адреси, стала п'ятиповерхівка в самому центрі кадру. Це житловий будинок на проспекті Гімназичному, 53 — він стоїть і сьогодні. Звели його 1937 року для інженерно-технічних працівників Дніпродзержинської державної районної електростанції — тієї, яку зараз усі знають просто як ТЕЦ, що взимку опалює правий берег.

Вулиці з чужими іменами

Найцікавіше в кадрі — не те, що впізнається одразу, а те, що потребує пояснення саме через окупаційний контекст 1943 року. Нижче будинку ІТП на фото видно приватний сектор і проїжджу частину сучасної вулиці Васильєвської. До війни вона називалася Арсенічева, а окупаційна адміністрація перейменувала її на честь Бетховена. Сам проспект Гімназичний, яким виходить фасадом п'ятиповерхівка, у 1943 році теж мав інше ім'я — вулиця Німецька.

Це важливо розуміти окремо від пізнішої, післявоєнної історії перейменувань: окупаційні німецькі назви проіснували недовго й зникли разом із визволенням міста, тоді як сучасні назви вулиць — це вже результат зовсім інших, куди пізніших процесів. Тобто вулиця встигла за менш ніж століття змінити ім'я щонайменше тричі.

Вище приватного сектора на фото — кілька десятків двоповерхових будинків Нового селища металургів, забудованого ще в другій половині 1920-х. Розділяє цю забудову сквер по вулиці Головній селищній — за довоєнних часів на цьому місці був Комсомольський парк. Трохи лівіше в кадрі впізнаються дві триповерхівки на початку вулиці Вокзальної, навпроти станції Тритузної — вони теж стоять донині.

Пейзаж, якого більше немає

Верхня частина знімка цінна саме тим, наскільки радикально змінився краєвид. У 1943 році ще не існувало ані мостового переходу, яким ми користуємося зараз, ані греблі ГЕС — русло Дніпра і острови на ньому виглядали інакше, ніж на будь-якій сучасній карті. 


На березі можна розгледіти будівлю річкового порту — її звели ще напередодні війни, 1938 року. Одноповерхова забудова поруч — це житловий масив Піски, який відтоді теж змінився до невпізнаваності.

Є на фото і деталь, яку легко не помітити з першого погляду: уздовж Дніпра, через Піски, тягнеться ряд щогл — лінія електропередач від тодішньої ГРЕС (сьогоднішньої ТЕЦ). За словами Кубанова, ця ЛЕП ішла далі через колишню вулицю Ленінградську в бік Дніпропетровська — а сучасний проспект Аношкіна власним існуванням завдячує саме їй: вулицю фактично проклали вздовж траси лінії електропередач.

Романкове, яке пішло під воду

Найрідкісніший фрагмент кадру — у верхньому лівому куті. Там видно окремий великий масив приватної забудови: це село Романкове в тому вигляді, якого сьогодні не існує. На фото зафіксована саме та частина села, де зараз проходять вулиці Кузьми Скрябіна (Семашко), Дніпробудівська, Квітів та інші.

Під час будівництва Дніпродзержинської (сьогодні — Середньодніпровської) ГЕС у 1956–1964 роках цю сільську забудову знесли повністю, а на її місці звели селище енергетиків, яке містяни й досі називають Дніпробудом. Фото 1943 року лишається одним із небагатьох візуальних свідчень того, як виглядало Романкове до того, як велика будова змінила географію цілого району міста.

Звідки саме зробили знімок

Ракурс — не менш промовиста деталь, ніж сам вид. Фотографію, ймовірно, зробив німецький фотограф, який піднявся на парашутну вежу міського парку — ту саму 75-метрову конструкцію, яка на той момент була найвищою спорудою такого типу в Україні. Повну історію вежі — від проєкту Олексія Сокола до демонтажу в повоєнні роки — ми докладно розповідали раніше.

Сьогодні цей кадр цінний не лише як рідкісне фото окупованого міста, а і як доказ того, наскільки легко подібні світлини втрачають прив'язку до місця — і наскільки важливою буває робота краєзнавців, які вміють впізнати рідне місто навіть під чужим підписом.

Матеріал підготовлено на основі відкритих публікацій краєзнавців Кам'янського та архівних фотоматеріалів.