Днями Кам'янське знову готується відзначати День міста — привід не лише для святкування, а й для того, щоб згадати: а звідки, власне, у міста така назва? Питання не таке просте, як здається. Серед краєзнавців і істориків уже не одне десятиліття тривають дискусії, і однозначної відповіді досі немає. Є принаймні дві серйозні версії — і кілька менш поширених.

Версія перша: козак на ім'я Камінь

Найпопулярніша серед мешканців легенда розповідає про запорозького козака на ім'я Камеон (у різних переказах — Каміон або Каміун), який нібито заснував зимівник на березі Дніпра, поблизу острова Слюсарева. З часом навколо його господарства оселилися інші козаки та селяни, а поселення отримало ім'я засновника.

Цю версію свого часу підтримував запорожець Микита Корж — очевидець і оповідач подій пізньої Січі. За його словами, сусідні поселення Романкове, Тритузне й Карнаухівка також названі за прізвиськами козаків-осадників, що поставили тут свої хутори: Романюха, Трейтуз, Карнаух. Камеон, за цією логікою, — один із них.

Версія приваблива саме тому, що дає місту живого «батька-засновника» — конкретну людину з іменем та історією, а не абстрактний географічний факт.

Версія друга: назва від каменю, а не від людини

Інший погляд належить Дмитру Яворницькому — історику, археологу й найавторитетнішому дослідникові запорозького козацтва. Він вважав, що назва Кам'янське походить не від імені засновника, а від самого ландшафту: скелястих, кам'янистих берегів Дніпра, якими рясніла ця ділянка річки до затоплення водосховищем.

Цю думку підтримують і сучасні фахівці Інституту історії України НАН України: береги в районі майбутнього поселення справді були густо вкриті скелями, порогами та кам'яними брилами, тож ландшафт цілком природно міг дати ім'я хутору, а згодом і місту. У цьому є логіка: подібних «кам'яних» топонімів на теренах України, де рельєф справді кам'янистий, вистачає — і не всі вони мають персональну прив'язку.

Ще кілька менш відомих варіантів

Існує принаймні одна третя версія, зафіксована старожилами: назва пов'язана з підводною скелею на Дніпрі, яку човнярі прозвали «камінь-розбійник» — вона топила човни й забирала людські життя. Про це, зокрема, розповідав місцевий старожил Петро Коршун. Ця версія, по суті, теж географічна — просто прив'язана не до берега загалом, а до конкретного небезпечного каменя.

То яка версія ближча до істини?

Однозначної відповіді історія не дає — і це нормально для топоніміки: часто до наших днів доходить одразу кілька пояснень, які існували паралельно ще у XVIII–XIX століттях. Але певні аргументи все ж є.

Легенда про козака Камеона спирається на усну традицію та свідчення очевидця (Микити Коржа), що само по собі цінне джерело, хоч і не позбавлене типової для фольклору схильності «олюднювати» географічні назви. Версія Яворницького спирається на топографічний аналіз — і саме її сьогодні схильні вважати більш обґрунтованою фахові історики, бо вона узгоджується з тим, що ми знаємо про реальний рельєф цієї ділянки Дніпра до появи водосховища.

Найімовірніше, обидві версії не суперечать одна одній так сильно, як здається: цілком можливо, що козака справді звали Камінь (чи Камеон) саме тому, що він оселився на кам'янистому березі — і ім'я людини, і назва місцевості мали одне й те саме коріння.

Хай там як, а вже понад 270 років ця земля носить ім'я, пов'язане з каменем — у прямому чи переносному сенсі. І напередодні чергового Дня міста це хороший привід згадати, наскільки складна й багатошарова історія стоїть за звичною назвою на карті.

Читайте також: Чому Кам'янське раніше називалося Дніпродзержинськом і як місто отримало сучасну назву — про радянське перейменування 1936 року та повернення історичної назви під час декомунізації 2016-го.