Мешканка Авдіївки Юлія Ігорівна Трубіхіна розповіла свою історію для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова
"До війни ми з донькою мешкали в Макіївці. У 2014 переїхали до Авдіївки. 24.02.2022 вранці було дуже гучно, не так як завжди. З часом почались прильоти по місту. Було дуже страшно не за себе, а за дитину.
20.03.2022 року було якось тихо, на подив. Дитина сиділа за столом малювала. Письмовий стіл стояв у бік вікна, почався обстріл нашого району. У той момент, коли вилітали шибки і хвиля мене збила з ніг, в моїй голові було одне - моєї дитини вже немає, або її побило осколками. Коли я її побачила, ми вибігли в тамбур і впали на підлогу…
Читайте також: «Нікому не хочу побажати пережити те, що дісталося нам» - історія виживання та порятунку сім'ї Сердюк з Авдіївки
Пізніше моя донька розповіла мені, що почула постріл і встигла вийти з кімнати. Наразі я проживаю з донькою, мамою та бабусею. Коли ми приїхали на евакуаційному потязі до Дніпра, нас зустріли волонтери, це були молоді хлопці, в очах було стільки добра і співчуття, нас нагодували та надали спальні місця… Тієї ночі я за останній місяць так міцно не спала. Велике їм спасибі.
Зараз я знайшла роботу. До війни я працювала на залізниці. Ми виїхали, у чому були одягнені. Все залишилося в Авдіївці… "
