Поки увага екологів усього світу прикута до Чорнобиля, у самому центрі України, на околицях 240-тисячного Кам’янського (колишнього Дніпродзержинська), повільно руйнується інший, не менш небезпечний артефакт Холодної війни.
Міжнародне екологічне об’єднання Bellona, чиї експерти отримали унікальний доступ до колишнього засекреченого об'єкта, опублікувало масштабне розслідування. Західні журналісти називають колишній Придніпровський хімічний завод (ПХЗ) «найрадіоактивнішим місцем у Європі, про яке ви ніколи не чули».
Про що саме дізналися європейські дослідники і чому радянський «ядерний рай» перетворився на міну уповільненої дії — у детальному перекладі та розборі матеріалів Bellona.
1. Колиска першої радянської бомби: від «індустріального раю» до занепаду
Як зазначає Bellona, у радянські часи ПХЗ був одним із найсекретніших об'єктів імперії. Заснований у 1947 році, завод став гігантським промисловим монстром: у часи свого розквіту він переробляв до 65% усієї уранової руди, яку СРСР збирав як на власній території, так і в країнах Східної Європи. Саме тут, у Кам'янському, було отримано уран для першої радянської атомної бомби.
Західні кореспонденти описують разючий контраст між минулим і сучасністю:
«У радянську епоху робота на ПХЗ вважалася неймовірним везінням. Окрім величезних зарплат, працівники отримували 45 днів відпустки, дефіцитні путівки до престижних санаторіїв Криму та найкраще забезпечення за державний кошт. Сьогодні ж ця територія — це зона промислового лімбу. Напівзруйновані цехи, що проковтнули бур'яни, занедбані корпуси та іржаві паркани».
Читайте також: «Ядерний монстр» Кам’янського: звідки він взявся та що з ним робити далі
У 1991 році, разом із розпадом Радянського Союзу, виробництво урану на ПХЗ раптово припинили. Проте жодного плану безпечного виведення заводу з експлуатації або консервації створено не було. Завод просто кинули напризволяще, розділивши його територію між десятками дрібних приватних фірм та іншими державними підприємствами.
2. Цифри, які й досі шокують: 42 мільйони тонн відходів під відкритим небом
Найбільша загроза, яку зафіксували експерти Bellona — це так звані хвостосховища (відкриті та закриті зони накопичення радіоактивних відходів переробки урану). Загалом у межах міста та в безпосередній близькості до нього накопичено понад 42 мільйони тонн радіоактивних відходів.
За даними розслідування, загальна площа забруднених радіонуклідами територій колишнього заводу перевищує 250 000 квадратних метрів. Понад 20 промислових будівель, де колись виготовляли так званий «жовтий кек» (урановий концентрат), досі лишаються сильно забрудненими.
Під час візиту на об'єкт дозиметри європейських екологів фіксували в окремих локальних точках (хотспотах) рівень випромінювання до 4.4 мікрозіверта на годину (у деяких публікаціях звіту фігурує показник мілізівертів для внутрішніх приміщень), що перевищує стандартні норми безпеки в сотні разів. Потенційно тривале перебування у таких точках без спецзахисту здатне викликати променеву хворобу.
3. Головний страх екологів: фактор Дніпра
Чому Bellona б'є на сполох на міжнародному рівні? Головна причина — географічне розташування Кам'янського. Промисловий майданчик розташований у безпосередній близькості до річки Дніпро — головної водної артерії України, яка забезпечує питною водою мільйони людей нижче за течією і впадає у Чорне море.
Дослідження показують, що уран і радій за десятиліття бездіяльності почали проникати в ґрунтові води. Якщо захисні дамби хвостосховищ (зокрема, таких як «Дніпровське» чи «Сухачівське») зазнають серйозних пошкоджень чи масштабного підмиву, радіоактивне забруднення загрожує не просто окремому регіону, а басейну цілої річки.
На відміну від Чорнобиля, який огороджений 30-кілометровою зоною відчуження, радіоактивна спадщина ПХЗ затиснута безпосередньо між житловими кварталами Кам'янського та іншими діючими гігантами — металургійним комбінатом і азотним заводом.
4. Чому про це не знає світ? Феномен «Чорнобильської тіні»
Журналісти іноземного видання прямо ставлять питання керівництву створеного на початку 2000-х державного підприємства «Бар'єр» (яке відповідає за моніторинг ситуації на ПХЗ): чому про цю проблему так мало говорять?
Відповідь виявилася прозаїчною — фінансування та медійна увага.
«Уся увага світу, міжнародні гранти, донорська допомога та внутрішні кошти десятиліттями йшли виключно на Чорнобильську АЕС. Чорнобиль — це світовий бренд катастрофи. Тим часом уранові хвости в Кам'янському фінансувалися за залишковим принципом, хоча загальний обсяг небезпечних речовин там колосальний», — цитує видання позицію українських фахівців.
Незважаючи на те, що Європейський Союз виділяв кошти на первинний моніторинг та встановлення систем безпеки, загальна сума боргу підприємства, юридична плутанина з тим, кому саме належать окремі ділянки забрудненої землі (через хаотичну приватизацію 90-х), та хронічний брак бюджетних вливань роками гальмували повноцінну дезактивацію.
Замість висновку: зміна ідеології
Головний заклик доповіді Bellona до української влади та міжнародної спільноти — кардинально змінити ставлення до об'єкта. Кам'янське не повинно залишатися «забутим Чорнобилем». Організація наполягає на створенні єдиної, прозорої міжнародної дорожньої карти, яка б дозволила повністю ізолювати небезпечні хвостосховища та очистити занедбані цехи колишнього ПХЗ, доки екологічна загроза не переросла у реальну катастрофу для Східної Європи.