77 років тому, 8 серпня 1947 року, куратор радянської атомної програми Лаврентій Берія представив на затвердження Сталіну проєкт урядової постанови «Про будівництво заводу № 906 Першого головного управління при Раді Міністрів СРСР у м. Дніпродзержинську»
Проєкт передбачав будівництво в місті заводу із виробництва концентратів урану з криворізьких уранових руд. Потужність підприємства визначалася в 50 тонн на рік у перерахунку на метал, із подальшим збільшенням до 100 тонн на рік. Так розпочалася історія «заводу шлакових добрив» - згодом Придніпровського хімічного заводу, найвпливовішого містоутворюючого підприємства Дніпродзержинська другої половини ХХ століття. Про це на своїй сторінці в Facebook нагадав краєзнавець Дмитро Кубанов.
Про те, що залізна руда Криворізького басейну має певну радіоактивність, було відомо ще від кінця ХІХ ст. Та ці знання мали суто науковий характер і жодним чином не застосовувалися на практиці. Ситуація кардинально змінилась у листопаді 1942 року, коли Державний Комітет Оборони під головуванням Йосипа Сталіна доручив ученим розпочати роботу в межах Атомного проєкту. Очолити цей напрямок довірили Лаврентію Берії, оскільки в його підпорядкуванні був майже невичерпний людський ресурс із числа осіб, які відбували покарання в колоніях і тюрмах Радянського Союзу.
На порталі "ДніпроКультура" розповідається, що після звільнення території Криворіжжя восени 1943 року роботи в напрямку дослідження можливості промислового видобутку плутонію, урану й інших рідкоземельних металів суттєво прискорились. Як основну сировинну базу обрали Жовторіченський і Первомайський рудники. Залізну руду з цих підприємств спочатку відправляли на переплавку в доменній печі № 6 на Дніпровському металургійному комбінаті (ДМК) у м. Дніпродзержинську (м. Камʼянське) з накопиченням отриманого шлаку для подальшого вилучення з нього урану на спеціальному заводі.
Завод потрібно було збудувати в найбільш стислі терміни і неподалік від місця видобування сировини. Таким чином, будівництво вирішено було розпочати в тому ж таки Дніпродзержинську на території давніх козацьких сіл Тритузного та частково Карнаухівки. Мало кому на той час було відомо про ідею створення ядерного об’єкту в густонаселеному місці, але у Радянської влади був свій далекосяжний план. Радянські вожді міркували приблизно так: висока щільність населення на цій території України дозволить у випадку військових дій суттєво збільшити втрати серед цивільного населення, а це – дуже-дуже добре, адже дозволить апелювати до міжнародних організацій щодо неприпустимості подальших активних військових дій…
За спогадами колишнього головного інженера підприємства Юрія Івановича Кузовова в історичному нарисі «Придніпровський хімічний завод», загалом на будівництві заводу було зайнято 16 тисяч робітників - вільнонайманих та ув'язнених. Спеціально для спорудження підприємства та його інфраструктури з Уралу прибуло управління виправно-трудових таборів та будівництва № 882 МВС СРСР. Працювали тут в'язні трьох таборів, а також залучені до примусової праці депортовані радянські німці. При виконанні графіків здачі об'єктів кожен день роботи зараховувався за три дні відбуття покарання. Тому темпи будівництва були вражаючими.
Сьогодні ми пропонуємо вам зазирнути ще раз в історію створення "Заводу №906", та подивитись на жахливі наслідки, до яких призвела радянська ненажерливість та жага "перегнати" американців. Читайте наш великий матеріал присвячений цій темі: «Ядерний монстр» Кам’янського: звідки він взявся та що з ним робити далі