На Дніпропетровщині жінки, які втратили на війні найрідніших, поступово об'єднуються в неформальні спільноти підтримки
Однією з таких історій поділилася Галина Богуславська з міста Самар, яка втратила сина-військового Станіслава, а незадовго до того — і чоловіка, пише suspilne.media.
Читайте також: Перша в Україні шахта на Дніпропетровщині адаптована для ветеранів з інвалідністю
Як розповіла жінка, перший крок до емоційного полегшення вона зробила, долучившись до психологічного проєкту, організованого громадською організацією "Від мрії до дії". Ініціатива спрямована на допомогу матерям загиблих захисників — через неформальні зустрічі, арттерапію, тренінги та психологічну підтримку.
"Коли чоловік і син пішли майже один за одним — мені хотілося кричати", — говорить Галина. "Хотілося сказати: 'Я не віддавала свою дитину'. Але жінка сама цього не витримає. Самій — не перенести".
Поштовхом до внутрішньої трансформації стала участь у згаданому проєкті. Саме там Галина змогла відкрито говорити про втрату та біль, знайти підтримку в колі жінок, які пройшли схожий шлях.
Читайте також: У Кам’янському районі відбулися змагання з риболовлі для ветеранів - подробиці
"Ми виговорилися, розповіли одна одній про свій біль, і стало трохи легше. Тепер нас шестеро — зустрічаємось, згадуємо наших хлопців. Це неформальна, але дуже сильна підтримка", — зазначає вона.
Під час групових зустрічей, каже Галина, жінки могли дозволити собі сльози, сміх і спогади. Завдяки цьому біль поступово втрачав свою руйнівну силу.
"Вдома я б цього не змогла. А тут — ми плакали, співали, танцювали. Я побачила, як багато таких жінок. Ми об’єдналися", — додає вона.
Окрему увагу мати військового звертає на те, як важко буває чути слова підтримки від людей, які не мають подібного досвіду.
Читайте також: Дружин та партнерок ветеранів Кам’янського запрошують пройти безоплатний освітній онлайн-курс
"Нехай краще не кажуть 'тримайся'. За що триматися? Коли син загинув у 19, не встиг створити сім'ю, коли молодість пішла на війну — немає слів, які могли б зарадити", — говорить Галина.
Станіслав Богуславський, її син, добровільно став до лав захисників. Його мати зберігає пам’ять про нього через дії — підтримуючи інших, займаючись волонтерством.
"Я маю любов, яку хочу віддати", — підкреслює вона. "Я їжджу в шпиталі, печу пиріжки, купую солодке. Їм треба знати, що вони потрібні. Ми обіймаємо їх, як своїх дітей".
Сьогодні Галина активно підтримує інших матерів, які пережили втрату, і закликає не замикатися в собі.
Читайте також: «Кар’єра ветерана»: військові з Кам’янського можуть знайти собі роботу завдяки державній платформі
"Якщо немає такої спільноти — шукайте. Створюйте. Мирні люди нас не зрозуміють. Але ми можемо зрозуміти одна одну", — каже вона.
За її словами, подібні ініціативи особливо важливі для жінок, які залишилися сам на сам зі своїм горем. Можливість говорити, ділитися досвідом і підтримувати одна одну — це спосіб не лише зберегти себе, а й вшанувати пам’ять загиблих.