2 липня 1996 року близько 18-ї години трамвай КТМ-5 (інвентарний номер вагона 1044) рухався за маршрутом №2а вулицею Чапаєва вниз, у напрямку Ленінградського проспекту (нині проспект Аношкіна)...

Прямуючи до трагедії


Того дня в першу зміну керувала трамваєм водійка 1 класу. У бортовому журналі зауважень на роботу вагона не було. У другу зміну заступила водійка 3 класу Валентина Голодова.

На той час на маршрут №2а через складні умови руху допускалися тільки водії 1 класу, а на маршрут №2 - водії із 2 та 3 класом. 

Голодова була співробітником-початківцем, їй було на той час усього 20 років. За кілька місяців до події вона закінчила прискорені курси водія трамвая у Вінниці.

Валентина Голодова у другу зміну виконала кілька рейсів за маршрутом №2, після чого виявила несправність у роботі вагона. Дівчина заїхала в депо і повідомила про проблему в низьковольтній мережі машини - напруга на акумуляторних батареях стрімко падала. Диспетчер Н.Куркова дала їй добро їхати в парк, щоб встати на ремонт. Вагон перевірили, але несправність виявити не змогли.

Цікавий факт: акумулятори в трамваях використовуються не лише як джерело резервного живлення. Це дуже важливий елемент в складній електричній схемі вагона. Він відповідає за керування, освітлення, відчинення дверей, а також - за роботу гальм для запобігання можливих аварій внаслідок відключення контактних ліній.


Читайте також:  Містерії Кам’янського: про що мовчать пусті будинки Самишиної балки

Вечір, година пік. В депо не було резервного трамвая, а люди вже близько години очікували транспорт на зупинці. Було ухвалено рішення випустити вагон 1044 на лінію, але обкатати його на прямій ділянці колії за маршрутом №2а (до вулиці Дунайської) без складних умов для роботи машини з іншим водієм.

Вагон повернувся із Соцміста, але несправність себе не проявила. Водій-наставник Валентини - Лідія Сиданченко - передала їй керування, запевнивши, що із вагоном все гаразд, після чого покинула салон.

Цікавий факт: існує також альтернативна версія, за якою, вагон №1044 в депо не заїжджав, а швидкий ремонт було виконано прямо на лінії. За цим джерелом , щоб виправити проблему з падінням напруги в батареях, наставник Валентини відключила роз'єм соленоїда гальм на передній осі вагона, після чого проблема наче зникла.  Очевидці цю версію спростували.


Вагон із пасажирами продовжив рух за маршрутом у бік центра міста. Трамвай рухався колишньою вулицею Жовтневою, далі звернув на вулицю Чапаєва (зараз Гетьмана Дорошенка). У салоні було близько 150 осіб.

На зупинці біля вул. Чапаєва трамвай штатно зупинився, він був переповнений і деякі люди вже не змогли потрапити в салон. Двері закрилися, вагон продовжив рух за маршрутом.

На наступній зупинці - провулок Островського (нині Грігорія Сковороди) - вагон не зупинився. Проїхавши кілька метрів, пасажири почали обурюватися і кричати чому водій проїхала зупинку...

Вагон набирав швидкість, далі звернув за поворот. Попереду був крутий спуск вулицею Чапаєва (Гетьмана Дорошенко)...

Хвилина довжиною у вічність...


За словами очевидців, водійка в кабіні намагалася щось увімкнути (було видно рух і чути клацання), але вагон не слухався. Як пізніше встановить розслідування, у низьковольтній мережі вагона було відсутнє живлення. Далі, за деякими свідченнями, водійка знепритомніла і вагон став остаточно некерованим.

На передньому майданчику на сходинках їхали трамвайники з парку, які спостерігали за ситуацією. Коли Валентині стало погано, вони винесли її з кабіни, а за керування сів Юрій Новіков - електрослюсар, якому тоді було всього 24 роки. Хлопець намагався зупинити вагон, але всі спроби були марними.

У салоні в цей час почалася паніка. Пасажири намагалися відкрити двері, але вони не піддавалися. Можна знайти свідчення в інтернеті, що деякі на ходу вистрибували з вікон вагона.

Всього за хвилину й 20 секунд вагон проїхав відстань в 1,5 км, та набрав наприкінці спуску максимальну швидкість. За оцінками все тієї ж комісії з розслідування аварії, вона становила близько 75 км/год.  На повороті трамвай на повному ходу сходить з рейок і за траєкторією продовжує рух металевими колесами прямо по асфальту...

Пролетівши проїжджу частину, візки вагона врізаються в бетонний бордюр. Від удару платформа з колесами зупинилася, але металевий корпус салону, відірвавшись від рами вагона, полетів за інерцією далі, віддираючи від підлоги сидіння разом із пасажирами.

Попереду було встановлене бетонне загородження, яке, за задумом комунальників, повинно було служити бар'єром безпеки, що прикриває будівлю середньої школи №10 від можливих аварій.

Цікавий факт: на цьому самому місці це була не перша аварія. До цього мав місце випадок з трамваєм, який протаранив вантажівку зійшовши з рейок, а також розбився самоскид, в якого відмовили гальма на спуску.


На думку експертів, якби не ця споруда, жертв було б у рази менше. За свідченнями очевидців, швидкість трамвая в момент зіткнення становила не менше 70 км/год.

Вагон проломив бетонний відбійник навпіл, після чого ліг на правий бік (сторона, на якій розташовані двері). Задню частину салону разом із дверима внаслідок цього удару відірвало, а пасажирів розкидало по асфальту в різні боки...

Тривожна тиша стояла кілька секунд. Вулиця була досить жвавою. Збереглося безліч свідчень від водіїв та пішоходів про події того дня.

Цей день забути не можна, трамваї тоді погано ходили, я цього дня дійшла до зупинки ,,Чернишевського", сподіваючись, що може сяду чи то на 3, чи то на 2а, я поїхала за дві хвилини до трагедії, через дві години назад поверталася пішки, запах крові відчувався вже біля стадіону Перемоги... Найпершим на порятунок людей прибіг брат моєї знайомої, у нього перший будинок між дев'ятиповерхівкою та СШ-10, а також господар лотка  на зупинці Чапаєва.

Через 10 хвилин приїхала перша машина швидкої допомоги. Медики не знали масштабів аварії й від побаченого були шоковані. Трохи пізніше на місце аварії прибули десятки екіпажів.

Так... Досі пам'ятаю. Мамі тоді день народження був, і в неї якраз зміна на добу. Працювала у 8 лікарні в реанімації. Після зміни три дні встати не могла, плакала...

Картина на місці катастрофи була не для людей зі слабкими нервами. Деякі з постраждалих, від отриманого шоку, бігли з місця аварії закривавленими додому. Інші - намагалися витягнути з понівеченого вагона тих, хто вижив.

Я жила в Дн-жинську в 96. Мій тато цю аварію бачив, прискакав додому, весь трясся, хникав і схлипував...

Міліціонери (так тоді називалися поліцейські) прибули на місце, оточили територію і всю ніч прочісували околиці в пошуку тих, хто вижив, або тіл загиблих. А пожежники ще тиждень після події приїжджали на місце аварії та мили вулицю.

У повітрі стояв жахливий запах смерті. Повсюди була кров, яку змивали пожежні машини. Тіла потерпілих були настільки понівечені, що їх просто складали в мішки. Люди кричали. Ті, хто біг за переповненим трамваєм і не встиг сісти в нього, цілували на колінах асфальт...

Після аварії


 Протягом кількох годин після події в місто з'їхалося керівництво трамвайних парків області. Буквально через 2 години після аварії, про неї стало відомо далеко за межами Дніпродзержинська - люди зв'язувалися зі своїми родичами й запитували, чи живі вони.

У програмі «Время» (укр. «Час») на центральному телебаченні, о 21 годині 30 хвилин повідомили про аварію.

Опівночі в місті вже була урядова комісія, якою була терміново складена програма з ліквідації наслідків аварії в місті Дніпродзержинську.

В наслідок аварії постраждало 143 людини. На місці ДТП загинуло 29 пасажирів (в тому числі й Юрій Новіков, який намагався запобігти катастрофі), ще 5 померли в лікарні. Серед них 9 дітей.

Тодішній президент України Леонід Данилович Кучма оголосив траур, скасувавши по всій країні святкування з нагоди ухвалення Конституції.

Хто винен?


Ні для кого не секрет, що в 90-х роках минулого сторіччя Кам'янське (тоді ще Дніпродзержинськ) зазнавало важких труднощів із громадським транспортом. Порушення економічних зв'язків після розвалу СРСР і подальша за цим фінансова криза призвели до того, що парк рухомого складу стрімко зношувався, а нових вагонів до міста не надходило. Трамвайний парк відчував дефіцит запасних частин і фахівців у своїх ремонтних майстернях. Для того періоду переповнені трамваї із завареними залізними листами вікнами, несправними дверима, відсутніми ліхтарями на кормі та неробочими фарами були швидше нормою...

Цікавий факт: за спогадами самих водіїв, за сходження вагона з лінії знімали премію. Через це деякі водії їздили на вагонах до останнього, поки остаточно ті не виходили з ладу.


Згідно з Актом урядової комісії аварія сталася через експлуатацію на маршруті технічно несправного трамвая.

Коли експерти урядової комісії почали аналізувати роботу Дніпродзержинського трамвайного управління, з'ясувалося багато деталей:

Виявляється, зі 134 вагонів, що перебували на балансі підприємства, 70 простоювали через поломку. Через відсутність необхідного фінансування трамвайне управління було не в змозі укласти договори зі спеціалізованими заводами на ремонт вагонів. Власні майстерні через низьку зарплату, погані умови роботи були укомплектовані фахівцями менше ніж на 50%.

В Акті зазначено, що через невирішеність матеріально-технічних питань підприємства з боку міської влади, трамвайне управління було не в змозі закуповувати в необхідній кількості запчастини та якісно обслуговувати вагони.

Що стосується технічного стану вагона, то було виявлено несправність кількох перемичок  акумуляторних батарей, що скоріше за все й призвело до відмови гальм.

Після аварії на лаву підсудних потрапили 3 особи: водійка трамвая (яка залишилася інвалідом внаслідок події), її наставник та майстер. Невеликі терміни отримали тільки двоє останніх. Ніхто з керівництва трамвайного управління чи міської влади кримінальної відповідальності за те, що сталося, не мав.

Меморіал загиблим


Міська влада Дніпродзержинська увічнила пам'ять загиблих у страшній трагедії людей, встановивши монумент на місці катастрофи, у вигляді двох паралельних прямих, які хаотично вигинаються вгорі, символізуючи понівечену внаслідок сходження вагона трамвайну колію...


Статтю підготовлено за матеріалами YouTube-каналу Прометей Кам'янського та інтернет-видання Sobitie . Фото – з порталу Міський електротранспорт та інших відкритих інтернет-джерел. Цитати - пряма мова від свідків подій (орфографія та пунктуація збережені).