Однією із найнезвичніших локацій для пересічного подорожувальника в Кам’янському є житловий масив «Черемушки». Такого дивного пейзажу як тут важко зустріти не тільки в нашому місті, але й в країні в цілому.
Ви коли-небудь були на екскурсії в Прип’яті, що в Київській області? Чи може грали в S.T.A.L.K.E.R. та дивувалися "красі" покинутого людьми міста?
Уявіть: ви йдете по людяному району Кам’янського, навколо вирує життя, гуляють діти та їхні батьки, дідусі та бабусі. Дитячий майданчик плавно переходить в лісопосадку, по якій прокладена дорога (чи вже просто тропа, яка вигинається поміж дерев).
Влітку ця подорож стала б цікавою лише для уважного мандрівника, а осінь приспускає завісу таємниці – серед дерев, варто лише повернути голову, то тут, то там на вас пустими очима-вікнами дивляться остови покинутих багатоповерхівок.
Скажете, мовляв, що в тому дивного? Покинутих будинків в країні багато. Так, але варто пройтися далі, чи підняти у небо дрон, і ви побачите десятки мертвих будинків навколо вас.
Деякі з них застигли в неприродній для себе позі, наче кадри з якогось хоррора: ось «хрущовка», яка вклоняється вам як пізанська башта, а ось - будинок, кожен під'їзд якого стоїть під своїм власним кутом. А зовсім поряд, буквально в 10 кроках звідси, гуляють діти та вирує життя….
Ласкаво просимо до Самишиної балки – символу пізнього радянського будівництва на швидкість та показовості всіх промислових досягнень того часу.
Як все починалось?
Історія цього місця починалася в 70-х роках минулого сторіччя. Саме в цей час в Дніпродзержинську (як тоді називалось Кам’янське) з’являлися сотні новобудов, а місто стрімко розросталося. Найактивніше на той час йшла відбудова Південно-Західних районів міста, який кам’янчани й досі називають просто «Черемушки».
В період з 1972 по 1975 рік на пагорбах стародавньої Самишиної балки з’явився великий житловий масив, який складався з 19 панельних будинків (так званих «хрущовок») та однієї цегляної дев’ятиповерхівки.
Задум був чудовим. Мальовничі зелені пагорби Самишиної балки чудово доповнювали ансамбль з білосніжних «коробочок» радянських багатоповерхівок. Поряд ліс та величезне рукотворне озеро.
Тут, за ескізами архітекторів, мала бути міська зона відпочинку з величезним дендропарком та човниковою станцією для прогулянок по воді спекотними літніми днями.
Треба віддати належне – виглядало це дуже сучасно та красиво на той час. Головним архітектором проєкту виступав Анатолій Романенко.
Чи знали щось будівельники про майбутнє цього району? Скоріше за все, так. Круті пагорби Самишиної балки та нестабільний ґрунт підкидали труднощів спеціалістам із найпершого дня, ускладнюючи логістику, особливо в міжсезоння (коли будь-яка негода майже унеможливлювала рух транспорту).
Читайте також: Цікавинки Кам'янського: топ 10 місць, які має побачити кожен
Керівництво міста, за деякими історичними документами, м’яко намагалося переконати обласну владу, що будівництво мікрорайонів в таких складних географічних умовах краще не починати, змістивши акцент на забудову лівого берега Дніпра.
Справа дійшла навіть до того, що була сформована «спеціальна комісія», яка, за словами деяких свідків тих подій, складалася з людей «відданих партії, та не з-поміж тих, хто ставить зайві питання».
В суперечці між здоровим глуздом та амбіціями перемогла радянська показовість – доводи міської влади та спеціалістів, що будувати будь-що на пагорбах Самишиної балки категорично не можна через особливості ландшафту та специфіку ґрунту, - в облраді відкинули.
Отже, будівництво стартувало за графіком.
Варто також відзначити, що деякі кроки для подолання технічних складнощів все ж були зроблені інженерами та будівельниками.
Так, пагорби балки були додатково зміцнені, а будинки зводились за новою експериментальною технологією, що передбачала наявність в кожній забудові так званого «саморіжучого фундаменту».
Але, як виявиться з часом, ця технологія лишилася лише на папері та в проєктах, оскільки вона вимагала зайвих затрат часу та коштів, а в радянському будівництві головним було вкластися до наступної святкової дати, аби не випасти з графіка «п’ятирічок».
Хай там що, але вже в 1976 році новобудови Самишиної балки почали активно зустрічати щасливих радянських новоселів.
Початок кінця
Спокійне життя власників квартир в цьому районі скінчилося в 1989 році. Саме з цього року, згідно з історичними документами, спеціалісти зафіксували перші зсувні процеси та постійне підняття рівня ґрунтових вод на 0,2 - 1,5 метра щорічно.
На початку 90-х років минулого сторіччя цей район відвідало багато різних комісій, які складалися зі спеціалістів різних напрямків та рівнів. Згодом у 1995 році ця комісія зробить висновок, що зсувні процеси мають фронтальний характер та протікають по всьому пагорбу Самишиної балки. Земля прийшла в рух на глибині в 15-20 метрів (на стику поверхневого ґрунту з шаром червоно-бурої глини).
Отже, в 1991 році міською владою було проведено перше відселення жильців будинку №21 по вулиці Онищенка. В цей рік перші 60 квартир перспективного колись житлового масиву в Самишиній балці спорожніли.
В 1992 до них додались ще 90 квартир з будинку №1.
В 1995 покинули будинок №3.
В 1997 до них доєдналися будинок №44 по вулиці Скалика та будинок за №15 по Онищенка.
2001 рік став останнім для будинку №11 по вулиці Онищенка.
На загал за період з 1991 по 2001 роки в Самишиній балці спорожніли 390 квартир.
Станом на 2005 рік відселенню підлягали ще 6 п’ятиповерхівок та 7 приватних будинків. Усього – 446 квартир.
У 2012 році відселено 16 квартир по вулиці С.Слісаренко №17.
У 2019 році було заплановано завершити відселення мешканців з будинків за №15 та 17, а ще - №167 та 252 по вулиці Ціолковського…
Що сьогодні?
Цікаво, що відселені будинки, за планом затвердженим державою, необхідно було знести, а територію Самишиної балки рекультивувати.
З часом зникло штучне озеро, що, як з'ясувалося, ще й спричинило локальну екологічну катастрофу серед флори та фауни балки та лишило улюбленого для багатьох місця відпочинку й риболовлі. А природа взяла гору над людиною та серед колишньої гордості радянських будівельників з часом виріс справжній ліс.
Місцеві мародери обібрали будинки до остову, витягнувши з них все, що мало хоч якусь цінність. Єдиними постояльцями в них стали звірі, які звикли жити по сусідству з людиною, шанувальники гри S.T.A.L.K.E.R. та звичайні підлітки, які шукають гострих відчуттів. А ще – безхатченки та наркомани, куди ж без них.
На вулицях Польській (колишня Ціолковського) та Онищенка досить часто проходять екскурсії. Один з тих екскурсантів, якому довелося побувати в одному з «падаючих» будинків, так описав свої враження:
«Будинок виринає на тебе з дерев, неначе привид минулого. Я багато бачив покинутих будівель, але таке - для мене вперше. Ти стоїш такий маленький, а будинок наче вклоняється тобі. При чому кожен під’їзд відхилений під своїм власним кутом від горизонту. Це лякає та зачаровую водночас… Ми піднялися на 5 поверх, йти дуже важко. Цей будинок зводить з розуму вестибулярний апарат – стіни, стеля, все не на своїх місцях, очі відмовляються вірити, що це все насправді. Дехто з нашої групи навіть не зміг ступати ногами по підлозі, уявляєте? Ноги перестали слухатись мозок! Він так і виходив з будинку на карачках…»
Стаття створена за матеріалами інтернет-видання Sobitie та відкритих джерел інформації. Фото: Sobitie; Канал Артема Костюка; фонд Музею історії міста. S.T.A.L.K.E.R. - серія комп'ютерних ігор (торговельна марка належить GSC Game World LTD).
А чи є вам що розповісти про події минулого, які сталися в Самишиній балці? Чекаємо на ваші коментарі. А поки пропонуємо відвідати топ-5 наймістичніших місць Кам’янського, або пошукати разом із нами підземне місто. А може, хочете дізнатись нарешті, чий привид живе в будинку зі шпилем?