Знову в строю: як ветеран «Каметсталі» повернувся до залізничних буднів

Начальник вагонного депо Управління залізничного транспорту Каметсталі – посада, що вимагає залізної дисципліни та відповідальності. Проте для Олександра Башкова справжній іспит на стійкість тривав значно довше за звичайну робочу зміну – він розтягнувся більш, ніж на три роки запеклої боротьби на фронті. Пройшовши крізь пекло боїв на Харківщині, Донеччині, крізь «нуль» запорізьких степів, зазнавши важких травм та болісних втрат, після тривалої реабілітації, у травні 2025 року чоловік повернувся до цивільного життя.

Повномасштабна війна застала Олександра на порозі його 40-річчя. Кажуть, це переломний вік для чоловіка, але для нього він став часом істини. Вже 24 лютого 2022 року Олександр Башков стояв під дверима Кам’янського військкомату. Проте замість зброї отримав відмову: у військовому квитку стояла відмітка про непридатність за станом здоров’я.

Олександр не збирався здаватися. Разом із 63-річним батьком, який, попри власні проблеми зі здоров’ям, теж волів захищати землю, вони поїхали до іншого військкомату. Знову відмова. І лише з третьої спроби, 27 лютого Олександра зарахували до 99-го батальйону територіальної оборони міста Кам’янського.

Бойовий шлях батальйону пролягав через Харківщину – на допомогу іншим підрозділам, а пізніше – на Донеччину. У населенному пункті Времівка підрозділ зазнав перших непоправних втрат. Олександр служив у взводі матеріально-технічного забезпечення, але специфіка війни на Донеччині не залишала місця для «тилової» роботи. Разом з побратимами Олександр забезпечував роти боєприпасами і технікою, а ще виконував бойові завдання безпосередньо «на нулі».

Одного дня машина Олександра натрапила на міну, через вибухову хвилю чоловік отримав важку травму попереку. Тоді він ще не знав, що стався компресійний перелом хребта. Через відсутність обладнання для діагностики та пріоритет на евакуацію лише важкопоранених, Олександр два місяці «гасив» нестерпний біль величезними дозами знеболювальних. Залишався в строю, бо не міг інакше.

— Далі був Запорізький напрямок, – згадує Олександр. – Завдяки мудрості командира, наш взвод майже три роки тримався без втрат. Але серпень 2024 року став чорним місяцем — під час облаштування позицій у «сірій зоні» загинули двоє моїх побратимів з Кам’янського – Віталій Білий та Станіслав Перетятько. Одні з найкращих синів України. Особливо ми здружилися зі Славком – ділили одну тарілку супу на двох, завжди рятували один одного. Ми були, як рідні брати. Він завжди говорив про себе: «Я фартовий». І навіть під час останнього в своєму житті бойового завдання, коли був 300, але тримався до останнього. Як би ж ми тільки могли його забрати звідти вчасно! Але скажені ворожі дрони не давали змоги цього зробити. Славко загинув. Тільки через два місяці, страшенно ризикуючи, ми змогли вивезти його тіло. Загибель Славка стала для мене ударом, я й досі не можу оговтатися від цього.

Біль втрати загострив і фізичну травму хребта Олександра – почали відмовляти ноги. Лікування було неминуче, і у цей критичний момент на допомогу прийшов Метінвест. Завдяки значній фінансовій допомозі від компанії Олександр успішно пройшов реабілітацію. Ветеран щиро вдячний за таку підтримку, адже це дозволило йому знову стати на ноги та повернутися до професійного життя. Процес відновлення триває й досі, проте він уже на своєму посту – керує вагонним депо, забезпечуючи стабільну роботу залізничної логістики підприємства.

 Навіть після пережитих воєнних жахіть Олександр з незламним оптимізмом дивиться у майбутній 2026-й рік і з теплими словами звертається до колективу Каметсталі:

– Щиро вітаю колектив Каметсталі з Новим роком! Ми, українці, стали ще на один рік ближче до нашої Перемоги над росією. В нас живе дух переможців, ми – потужна країна незламних людей. Ми пройшли через найтемніші часи, але саме в темряві найкраще видно світло наших сердець. Війна навчила нас цінувати кожен світанок і кожного, хто поруч. Від імені побратимів дякую кожному і кожній, хто бореться пліч-о-пліч, хто донатить, волонтерить, допомагає в тилах, вірить в Перемогу і не здається. Бажаю, щоб у ваші домівки нарешті прийшов спокій, а в серця – впевненість. Нас не зламали обставини, не зламає і час. Працюємо, відбудовуємо і віримо, наше майбутнє – у наших руках. Слава Україні!