Ветеран з Кам’янського після важкого поранення розповів про реабілітацію та безбар’єрність
Єгор – 38-річний ветеран війни з Камʼянського на Дніпропетровщині, який долучився до Сил оборони у 2014 році. У травні 2025-го на Авдіївському напрямку він дістав важке поранення – після удару FPV-дрона в машину вилетів із неї та зламав хребет. Попри травму і крісло колісне, військовий не полишив улюбленого хобі: зараз він їздить на трициклі, на якому влітку разом із дружиною здійснив першу після реабілітації подорож у Карпати.
В інтерв’ю виданню «Суспільне Дніпро» військовий розповів, що саме жага повернутися за кермо допомогла йому вистояти у важкий період.
Про важке поранення та незламну віру
За роки війни Єгор отримав три офіційні поранення: у 2022 році його групу накрили «Градами», згодом на Луганщині під мінометним обстрілом він зламав ногу. Проте найважчим випробуванням травня 2025 року став бій на Авдіївському напрямку, коли ворожий FPV-дрон влучив у автомобіль під час ротації. Внаслідок аварії військовий вилетів з авто та отримав важку травму хребта.
Попри крісло колісне та складний період у шпиталі, Єгор був переконаний, що знову зможе керувати мототранспортом.
«Думка, що я сяду і поїду, мене реабілітувала і відновила. Я навіть не сумнівався, що сяду на мотоцикл. Хоча тільки-тільки після операції, я ще навіть їздити нормально не мог. У шпиталі психологиня спочатку вважала це нереальним, але я вийшов з реабілітації, сів і поїхав. Емоції – це кайф. У дорозі я відпочиваю», – пригадує Єгор.
Повернувшись додому, ветеран придбав трицикл, на якому вже встиг здійснити першу далеку подорож у Карпати.
Проблеми безбар’єрності в рідному місті
Водночас після повернення до цивільного життя захисник із Кам’янського зіштовхнувся з проблемами, до яких українські міста досі виявилися не повністю готовими.
«Наше суспільство, попри те, що йде 12-й рік війни, не готове до ветеранів. Я то собі можу дати раду, але роками пандусу в мене немає. Приїжджаєш у центр міста на 200 тисяч населення – і немає жодного паркувального місця для людей з інвалідністю. До приватних аптек чи ЦНАПу заїзди є, але до самого ЦНАПу ще треба якось доїхати», – наголошує військовий.
Він підкреслює, що питання безпечних з’їздів, зрізаних бордюрів та облаштованих місць залишається вкрай гострим для багатьох захисників із обмеженою мобільністю.
Спільне захоплення та підтримка дружини
Любов до мототехніки супроводжує Єгора ще з 12 років. Цікаво, що саме це захоплення свого часу поєднало його з майбутньою дружиною, з якою вони разом уже 18 років.
«Під час знайомства я їздив на 50-кубовому скутері, і вона їздила на такому ж. Колись я сказав, що одружуся на дівчині, яка зі мною з’їздить у Крим на мотоциклі. Свого слова я дотримав. Дружина повністю пірнає зі мною у це захоплення, тому й у першу після поранення мандрівку в Карпати ми вирушили разом», – ділиться ветеран.
Спільна поїздка доводить, що навіть після важкої травми родина залишається надійним тилом і опорою для воїна.
Мрія, що перетворилася на чітку ціль
Незважаючи на всі бар’єри та пережитий біль, кам’янчанин не сумує за минулим і продовжує ставити перед собою амбітні завдання.
«До повномасштабної війни в мене була мрія поїхати на мотоциклі на Yamaha FJR 1300 на Нордкап – це найпівнічніша точка Європи. На двоколісному я вже не поїду, але мрія перетворилася на ціль. Вона вже близько. Поки лежав у лікарні, ціль була сісти і поїхати, а тепер – доїхати на Нордкап. Звісно ж, разом із дружиною», – підсумовує Єгор.
Розмова з ветераном з Кам’янського стала важливим нагадуванням: як би важко не було після фронту, кожен захисник має знайти в собі сили перемкнутися, пізнати себе заново та впевнено рухатися вперед.