"Оптимізація" освітньої мережі: чи справді економія

З 1 вересня 2025 року держава припинить фінансування загальноосвітніх шкіл, де навчається менше ніж 45 учнів. Через рік, з 1 вересня 2026-го, це ж правило торкнеться закладів з кількістю дітей менше ніж 60. Про це повідомило Міністерство освіти і науки України, аргументуючи рішення обмеженими ресурсами та демографічними змінами в країні. Політика, що має на меті «оптимізувати витрати», на перший погляд виглядає раціональною, особливо з огляду на воєнний стан та зменшення кількості населення у багатьох громадах. Проте експерти та представники місцевого самоврядування б’ють на сполох, зауважуючи, що реальні наслідки можуть виявитися катастрофічними.

Читайте також: Учні початкових класів Кам'янського безкоштовно харчуватимуться в школах - подробиці урядової програми

Системна проблема Дніпропетровщини: між фінансами та виживанням

Рішення МОН особливо небезпечне для прифронтових, малих та сільських громад, зокрема на Дніпропетровщині. Школа в таких населених пунктах часто є не просто освітнім закладом, а справжнім осередком життя. Це безпечний простір для дітей, центр культурних і соціальних активностей. Її закриття може призвести до системного руйнування інфраструктури та відтоку населення, створюючи негативне коло: менше дітей – закриття школи – від’їзд молодих сімей – зменшення податкових надходжень до місцевого бюджету – подальша деградація громади.

Очільник Дніпропетровської обласної ради Микола Лукашук,  привернув увагу до проблем регіону, пов'язаних з війною та демографією, та зазначав, що це може мати негативні наслідки для області, яка перебуває у стані постійної небезпеки.

Читайте також: Пакунок школяра 2025: як отримати 5000 гривень на підготовку першокласника

«Винна громада»: маніпуляція відповідальністю

Міністерство освіти, на думку багатьох, хитро перекладає відповідальність за наслідки цього рішення на органи місцевого самоврядування. За офіційною логікою, якщо у громади немає коштів утримувати школу, або вона не може організувати підвезення дітей до опорного закладу, то це її проблема, а не держави.

Формально, Конституція України, яка гарантує право на доступну та безкоштовну освіту, не порушується: батькам пропонують підвозити дітей до опорних шкіл у сусідніх населених пунктах. Однак реальність відрізняється від офіційних звітів. У багатьох сільських громадах Дніпропетровщини, особливо в прифронтових районах, грошей на місцеві потреби катастрофічно не вистачає. Брак вчителів та водіїв, посилений мобілізацією, робить організацію шкільних автобусів практично нездійсненним завданням. Поїздка до опорної школи може займати 40 хвилин і більше, а взимку або під час несприятливих погодних умов це стає додатковим викликом.

Вже сьогодні батьки з таких територій вимушені самостійно возити дітей до міст, як-от Тернівка чи Павлоград, що є фінансовим тягарем і доступно далеко не для всіх. У деяких селах залишають лише початкові класи, змушуючи старшокласників шукати можливості для навчання за межами рідного села, що неминуче призводить до відтоку молоді.

Підсумок: ціна «економії»

Рішення МОН про фінансування шкіл, яке має на меті «оптимізувати витрати», у реальному житті може стати ліквідацією соціальної інфраструктури українського села. Замість шукати системні рішення для підтримки освіти в умовах війни, уряд, схоже, обирає найпростіший шлях – скорочення витрат, що може мати незворотні наслідки. Важливо, щоб суспільство та влада звернули увагу на цю проблему, щоб зупинити системне руйнування сільських громад, виходячи з реальних потреб людей, а не зі сліпої "оптимізації".