Серед тисяч спеціалістів, якими пишається Каметсталь, є такі, чия професія, хоч і не пов’язана напряму з гарячим металом, щоденно залишається запорукою стабільної та ефективної роботи металургійного підприємства

Один з таких – водій управління автомобільного транспорту Вадим Татарцев, людина, для якої командне «треба» завжди на першому місці.

Водій легкової автівки майже щоденно у відрядженнях, пов’язаних з транспортним обслуговуванням організації виробничих, ремонтних, інвестиційних процесів на Каметсталі. 39 років тому, після страшної аварії на Чорнобильській АЕС, 20-річний Вадим Татарцев також не залишався осторонь, а був серед тих, кого ми сьогодні вдячно і шанобливо називаємо ліквідаторами.

Той час чоловік згадує як такий, коли правдивої інформації про те, що сталося, майже не було, але захищати Україну від реальної загрози, про яку люди знали дуже мало, треба було. І допомога кожного спеціаліста, і насамперед водіїв, була життєво необхідною. У 30-кілометровій зоні, у безпосередній близькості від аварійного реактора, жили та працювали тисячі людей різних професій з різних підприємств України.

Читайте також: Місце сили і тепла: за підтримки Метінвесту відкрився новий простір для ветеранів Кам’янського

– Прип'ять – містечко енергетиків-атомників – вражало своєю мертвою красою. Навколо ліс, який відтоді й донині називають «рудим». Покинуті будинки, особисті речі, які вже неможливо було повернути власникам через зараженість радіацією, – згадує Вадим Татарцев. – Покинута автотехніка, яку виганяли з гаражів та автостоянок, щоб відправити на поховання. Дуже шкода було цих автівок, просто як живих істот. Через роки понад усе запам’яталися деталі, як-от медична каталка, кинута похапцем під час евакуації лікарні прямо на вулиці, – вона голосніше за будь-який крик говорила про раптову катастрофу, що накрила це маленьке, нещодавно благополучне українське містечко. А батьківський годинник на моїй руці пішов у зворотний бік.



І додамо, серед всього цього звичайні українські чоловіки, ризикуючи своїм здоров'ям і самим життям, щодня працювали, щоб запобігти, ліквідувати наслідки наймасштабнішої техногенної катастрофи людства. Хоча їм самим тоді навіть на думку не спадало, що те, що вони роблять – справжній ВЧИНОК.

Водійській справі Вадим не зраджує усе трудове життя. Працював у міських структурах, а 25 років тому прийшов на металургійне підприємство. З того часу автоколона легкового транспорту – це його надійний колектив, де за кермом поряд з кожним водієм завжди присутні відповідальність, взаємна підтримка і відданість командній справі.

Запоріжжя, Дніпро, Харків, Олександрія, Кривий Ріг – це геть не повна географія щотижневих автовідряджень Вадима Татарцева. І знову, майже через 40 років після Чорнобиля, сьогодні він за кермом, попри небезпеку, тепер уже пов'язану з війною, яку вороги принесли на нашу землю. Та все, чого вимагають інтереси підприємства, спільні командні завдання, чоловік щиро вважає своєю першочерговою справою. Його відповідальна праця цьогоріч до Дня народження підприємства була відзначена грамотою генерального директора Каметсталі.

Читайте також: Підтримка Метінвесту та Каметсталі: як компанія допомогла ветерану ЗСУ повернутися до мирного життя

Для Вадима, як і для кожного справжнього чоловіка, головне джерело сили – це хороша родина, в якій вони разом із дружиною виростили сина і доньку. Душа відпочиває і в улюбленому саду, де його дівчата вирощують квіти. Та всі інші хобі потьмяніли перед одним найголовнішим «захопленням», яке син із невісткою подарували майже три роки тому. Онучка з елегантним сучасним ім'ям Ніколь – найбажаніша гостя в дідусевому домі, і прогулянки, забави та розмови з нею – найбільше задоволення. А найголовніші мрії – про мир і щастя для своєї маленької Нікусі і всіх українських дітей.