Як запобігти самовільному залишенню частини у війську: погляд на механізми переведення та мотивації

Питання переміщення військовослужбовців між підрозділами є одним із найгостріших у Силах оборони України. Хоча впровадження таких механізмів, як застосунок "Армія+", мало б спростити бюрократичні процедури, на практиці система зіткнулася з низкою серйозних перешкод. Юрій Гаврилишин, український військовий, начальник центру комплектування 12-ї бригади спеціального призначення "Азов", аналізує ефективність поточних рішень та їхній прямий зв'язок із проблемою самовільного залишення частини (СЗЧ).

Читайте також: В Україні різко зросла кількість дезертирств та СЗЧ: яка ситуація на Дніпропетровщині

На сьогодні переведення дозволене переважно по горизонталі (у межах ЗСУ чи НГУ), хоча очікується повноцінна інтеграція можливості переміщення між Національною гвардією та Збройними силами. Проте навіть внутрішні переміщення стикаються з ключовим бар'єром.

Недовіра до "Армія+" та роль командира

Тисячі військовослужбовців подали рапорти на переміщення до бажаних частин через "Армія+", демонструючи високий попит на зміну місця служби. Однак військовий підкреслює, що застосунок не є панацеєю, оскільки він лише спрощує бюрократичні етапи. Критичним фактором залишається необхідність погодження командира підрозділу, з якого військовослужбовець бажає перевестися. Відсутність такої згоди є частою причиною відмов.

Читайте також: Командир ЗСУ пояснив причини СЗЧ та запропонував шляхи вирішення проблеми

Крім того, серед бійців існує недовіра до ефективності механізму переведення. Гаврилишин відзначає "національну рису" — небажання повторно пробувати, якщо перша спроба не дала результату. Це посилюється категорією командирів, які сприймають особовий склад як "власність", що може призводити до страху бути покараним чи відправленим на небезпечні завдання за бажання перевестися.

Недосконалість системи та ігнорування даних

При подачі рапорту на переміщення боєць має вказати причину свого бажання покинути частину. Автор колонки порушує важливе питання: чи аналізуються ці дані?

Масове подання рапортів на переміщення є крайнім кроком перед скоєнням СЗЧ, про що свідчать дослідження кандидатів, які намагалися повернутися на службу після СЗЧ. Якщо причина СЗЧ полягає саме в неможливості змінити місце служби, то ігнорування цього фактора призводить до збільшення випадків дезертирства. Виникає потреба в реальних, а не фіктивних розслідуваннях на основі проаналізованих даних щодо причин переведення.

Читайте також: Військові можуть повернутися з СЗЧ без покарання - розповідаємо як це зробити

Пропозиція як "гасіння пожежі": право на одне переведення

Юрій Гаврилишин неодноразово пропонував запровадити можливість одноразового переведення до іншого підрозділу за власним бажанням без дозволу командира раз на три роки.

Військовий вважає, що такий крок є фактичним тушінням пожежі СЗЧ, оскільки він усуває основну причину втечі — неможливість змінити місце служби. Замість того, щоб пропонувати постійну можливість "повернення з СЗЧ", логічніше надати бійцям можливість вільного вибору місця служби, визнаючи, що служба в армії під час війни є обов'язком свідомого громадянина.

Мотивація замість примусу: утримання військових

Проблема СЗЧ та необхідність примусової мобілізації тісно пов’язані з відсутністю дієвих мотиваційних механізмів для утримання людей на службі. Наразі держава здебільшого використовує важелі примусу, залякування та кримінальної відповідальності.

Досвід рекрутингу в бойових підрозділах, як-от "Азов", свідчить, що люди йдуть до війська, коли є чіткі мотиваційні маркери. Якщо бійці обирають СЗЧ, бажають перевестися або тікають з підрозділів, це вказує на відсутність на попередньому місці служби факторів, які могли б їх утримати.

Примусове утримання та ігнорування проблем є причиною примусової мобілізації, а та, своєю чергою, веде до деморалізації.

Військовий експерт наголошує, що державі варто зосередитися на роботі над мотиваційними механізмами утримання бійців у підрозділах, а не лише на силових методах чи залученні нових людей через популістичні програми. Вимагаючи свідомості та відповідальності від суспільства, держава не повинна позбавляти людину вибору.