Усім відомо, що українська жінка - це берегиня родини, вірна подруга, любляча матуся, сильна та незалежна. У воєнних реаліях до цього переліку додався ще один - волонтерка

Сайт kamenskoe.city у рамках проєкту «Волонтери Кам’янського району» зустрівся із Альоною Теодорович (Рибалко), яка вже декілька років допомагає військовим.

- Розкажить, будь ласка, про себе та свою сім’ю

- Я жінка сімейна - нас троє: чоловік Олексій та синочок Артем. Разом з чоловіком зараз волонтеримо, синочок ходить до садочка. До початку повномасштабної війни у нас був бізнес - займалися міжнародним логістичним напрямом. Возили товар по Україні, Казахстану та прилеглих до кордонів країни. Мали дві автівки, зараз залишилась одна - на ній і займаємося з чоловіком волонтерством.

- Чому вирішили допомагати нашим захисникам?

- Мій брат - військовослужбовець. Служив за контрактом, і коли почалася повномасштабна війна, він якраз був на службі. Вони місяць не виходили на зв'язок. Потім повідомлення були дуже коротенькі - смайлик або якесь слово для близьких людей. Коли тут в області збирали мільйони грошей на тепловізори для блокпостів, хлопці з фронту слали повідомлення, що їм потрібні шкарпетки, тепле взуття та речі першої потреби. Коли збирала це прохання про допомогу, вирішила почати свій волонтерський шлях.

- Початок був дуже складним?

- Перший рік я працювала без посвідчення волонтера. Зараз я офіційно волонтер БО БФ «Холодний Яр 93». Спочатку було дуже важко. Організовували збори речей та грошей серед родичів та друзів. Писали пости про допомогу в соцмережах. Хто чим міг допомагав. Потім писали в різні фонди, надавали звіти про виконану роботу. Допомагали і підприємці міста, і енергетичний коледж, в котрому я навчалась. Спочатку все робили для бригади брата, зараз вже є змога допомагати і іншим хлопцям. Важко збирати кошти на великі потреби, на щось з меншою легше закривати.

- З якими фондами ви співпрацюєте?

- Зараз це місцеві фонди та організації: БО "Паляниця", БО "Ми з Кам’янського", БФ "Об’єднані добром", допомагають освітяни Кам'янського. З ними ми тісно співпрацюємо - хтось продукти дає, хтось речі або предмети, необхідні для облаштування позицій.

Читайте також: Кам’янське стало новим домом для родини паралімпійського чемпіона: історія незламної жінки Валерії Сербіної.

- Яка допомога для військових була наймасштабнішою?

- Перша дорога покупка - генератор. Коли вони почали рости в ціни, придбати його було складно. Замість 40 тис. гривень за нього просили 80 тис. Але ми це зробили! Зараз закрили ще один збір - це авто для однієї бригади.

- Яка поїздка налякала вас найбільше і чому?

- Це було відрядження до Херсону. Тоді, коли там прорвало дамбу. Ми з чоловіком на наступний день їхали вдвох на зустріч з волонтерами, які залишалися в місті. Під час поїздки у Дніпропетровській області ворог почав обстріл дороги. А ми залишили сина у батьків Новомосковську, і там були прильоти. Саме це мене лякало - я їду, а Артем залишається. Коли є небезпека і твоя дитина не з тобою - морально дуже тяжко. Але ж я пообіцяла людям зустрітися, тому їду попри все. Саме в такий момент я хотіла зупинитися і повернутися до сина. Ми з чоловіком моніторили пабліки, сайти, щоб знати, що коїться в регіонах. До Херсону ми доїхали та допомогли людям, які на нас чекали. Потім ще опікувалися його мешканцями - надсилали усе необхідно поштою.

- Вдається об’єднувати роботу волонтера із сімейними обов’язками?

- Дуже важко. Мій синочок завжди разом зі мною. Допомагає, як може. Зараз є можливість залишати його в садочку. Це дає мені трохи часу приділити роботі.

- Які плани на майбутнє?

- Знаю лише одне, коли наступить перемога, я поїду у відпуску. За цей час не мала змогу відпочити, ну не можу собі дозволити це зробити. А в загалі, хочу відкрити свій фонд. Взяти два напрями: перший для ветеранів війні. Хочу, щоб і суспільство, і захисники, які повернуться з фронту, були готові до взаємодії. Другий - для соціалізації дітей і молоді. Під час війні та пандемії молодь наша «закрилася». Хочу, щоб вони відпустили тривоги, розкрилися. Бо діти - це наше майбутнє. І воно повинно бути щасливим.