
В Україні з’явиться Український національний пантеон - єдине загальнонаціональне місце пам’яті видатних українців
Президент Володимир Зеленський 22 серпня підписав відповідний закон, який Верховна Рада ухвалила 1 липня 2026 року 287 голосами.
Йдеться не просто про нове місце поховання. Пантеон має стати меморіальним комплексом, який розповідатиме історію української державності та людей, які її творили й захищали.
Де створять український Пантеон
Комплекс планують розмістити в Києві на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Ідея полягає в тому, щоб об’єднати в одному просторі пам’ять про визначних українців різних історичних епох - від Русі до сучасної України.
Пантеон буде значно більшим за звичайний некрополь. За концепцією Українського інституту національної пам’яті, тут передбачають почесні поховання і кенотафи, площу для державних церемоній, монументальні об’єкти, музейні та виставкові простори. Тобто сюди можна буде приходити не лише для вшанування померлих, а й щоб дізнаватися про історію України.
Хто може бути вшанований
Закон не встановлює простого переліку прізвищ. Головний критерій - винятковий та історично значущий внесок в Україну.
Йдеться про людей, які відіграли визначну роль у здобутті та відновленні незалежності, державотворенні, захисті суверенітету й територіальної цілісності, формуванні українського війська, культури, мистецтва, науки, спорту, української літературної мови, громадянського суспільства та релігійного життя.
Таким чином, у Пантеоні можуть бути представлені не тільки військові чи політичні діячі, а й письменники, художники, науковці, спортсмени та інші визначні українці.
Важливо, що рішення не повинні прийматися одноосібно. Закон передбачає створення спеціального постійного колегіального органу. До нього мають увійти представники Українського інституту національної пам’яті, науковці та фахівці з історії, культури, освіти, меморіалізації, науки, спорту та інших сфер.
Якщо останки визначного українця неможливо повернути на Батьківщину, пам’ять про нього зможуть увічнити кенотафом — символічною могилою без останків.
Україна не перша: як це працює у світі
Найвідоміший приклад - Пантеон у Парижі. Цікаво, що спочатку його будували як церкву Святої Женев’єви. Після Французької революції споруду перетворили на місце вшанування видатних діячів держави. Тут увічнені Вольтер, Жан-Жак Руссо, Віктор Гюго, Еміль Золя, Марія Кюрі, Олександр Дюма, Жозефіна Бейкер та інші.

Причому історія французького Пантеону показує, наскільки складним може бути відбір національних героїв. Деяких людей спочатку урочисто переносили туди, а згодом їхні останки вилучали, коли відкривалися нові обставини їхньої діяльності. Так сталося, наприклад, із діячем Французької революції Мірабо.
У Великій Британії подібну функцію протягом століть виконує Вестмінстерське абатство. Це одночасно храм, місце коронації британських монархів, королівська усипальниця та простір національної пам’яті. Тут розташована і Могила Невідомого воїна. Саме абатство залишається місцем богослужінь уже понад тисячу років.
Читайте також: Безкоштовні квартири для ВПО у Кам’янському: що правда, а що міф і як реально отримати житло
Національним пантеоном Польщі вважається Вавельський собор у Кракові. Там поховані польські королі, Тадеуш Костюшко, Юзеф Пілсудський та Адам Міцкевич.
У Грузії відомий Пантеон Мтацмінда у Тбілісі, де поховані письменники, митці та громадські діячі.
При цьому пантеон необов’язково має бути одним великим кладовищем. У різних державах це може бути храм, історична усипальниця, меморіальний комплекс або місце символічного вшанування.
Навіщо Україні власний Пантеон
Його завдання значно ширше за перепоховання відомих людей. Український інститут національної пам’яті визначає для майбутнього комплексу одразу кілька функцій: меморіальну, освітню, церемоніальну, репрезентативну та консолідаційну.
Фактично Україна хоче створити простір національної пам’яті, де в одному історичному ланцюгу будуть представлені різні покоління людей, які формували державу.
І це принципова відмінність від звичайного кладовища: Пантеон має розповідати не стільки про смерть визначних українців, скільки про їхній внесок у життя та історію України.

