Як іноземні інвестори змінили Кам'янське: історія народження металургійного гіганта

Кам'янське сьогодні асоціюється з металургією, однак понад 130 років тому це було невелике козацьке поселення. Як місто перетворилося на один із найбільших промислових центрів України, розповідають автори медіапроєкту «Мейканемо».

Наприкінці XIX століття розвиток промисловості в Україні значною мірою забезпечували європейські інвестори. У 1886 році польські підприємці разом із бельгійською компанією John Cockerill, французькими та німецькими партнерами створили Південноросійське Дніпровське металургійне товариство. Саме воно збудувало в Кам'янському завод, який згодом став найбільшим металургійним підприємством Російської імперії, а нині відомий як «Каметсталь».

Історія цього проєкту почалася у Варшаві, де працював сталеливарний завод компанії «Лільпоп, Рау і Левенштейн». Після економічних труднощів виробництво вирішили перенести ближче до українських родовищ залізної руди та вугілля.

Будівництво заводу докорінно змінило Кам'янське. Разом із підприємством з'явилися нові житлові квартали, дороги, соціальна інфраструктура, а місто перетворилося на один із головних центрів металургії. Автори проєкту наголошують: історія Кам'янського - це приклад того, як міжнародні інвестиції, сучасні технології та європейський досвід стали основою розвитку української промисловості.

Людина, яка врятувала будівництво заводу

Навесні 1887 року на придбаній у громади Кам’янського землі розпочалося будівництво металургійного заводу. Частину обладнання перевезли з Варшави, нові агрегати закупили у Бельгії та Німеччині.

Першим керівником товариства став німець Вільгельм Базон, однак уже за рік через нестачу коштів будівництво опинилося під загрозою зриву. Тоді акціонери запросили досвідченого управлінця польського походження Ігнатія Ясюковича.

Він погодився очолити підприємство лише за умови повної свободи у фінансових, кадрових і технічних рішеннях. У вересні 1888 року Ясюкович став директором-розпорядником і переїхав до Кам’янського.

Завдяки його авторитету банк відкрив кредит на 500 тисяч рублів, що дозволило завершити будівництво. Уже на початку 1889 року запрацювала перша доменна піч, а згодом завод став найбільшим металургійним підприємством Російської імперії.

Ясюкович керував його розвитком близько 25 років і створив надзвичайно прибуткове виробництво. Після його від’їзду завод очолив Людвік Гужевський, який раніше керував прокатним виробництвом. У 1914 році Ясюкович залишив правління, а невдовзі помер у своєму маєтку в Польщі.

Від Кам'янського до Донбасу: як зростав промисловий проєкт

Архівні матеріали свідчать, що Південноросійське Дніпровське металургійне товариство не обмежувалося лише заводом у Кам'янському. Компанія створила розгалужену мережу шахт, рудників і виробництв, які забезпечували підприємство сировиною.

У 1892 році біля сучасного Марганця товариство відкрило Городищенський марганцевий рудник. Згодом тут з'явилися фабрика збагачення руди, електростанція, майстерні, житло для працівників і залізнична інфраструктура.

Компанія також володіла кількома вугільними шахтами на Донбасі, залізорудними рудниками у Кривбасі, цегельними заводами, а Ігнатій Ясюкович консультував будівництво Гданцівського металургійного заводу у Кривому Розі.

Ще одним активом став металургійний завод в Алмазній на Донбасі, який бельгійські інвестори почали будувати у 1898 році. Уже через рік там виплавили перший чавун.

У 1904 році Південноросійське Дніпровське металургійне товариство викупило Алмазне кам'яновугільне товариство за 4,5 мільйона франків. Фактично це був один із перших прикладів великого міжнародного злиття й поглинання в українській промисловості, що ще раз підтверджує масштаб європейських інвестицій у розвиток Донбасу та Придніпров'я.

Як завод змінив місто

Іноземні інвестори не лише збудували металургійний завод, а й створили навколо нього сучасне промислове місто. Поруч із підприємством з'явилися Верхня колонія для інженерів і Нижня - для робітників. Тут будували житло, школи, лікарню, парк, православний храм, католицький костел, клуби та адміністративні будівлі. Уже до 1913 року населення Кам'янського зросло з двох до понад 40 тисяч жителів, а місто стали називати столицею південної металургії.

Водночас товариство активно розширювало свою діяльність. Воно володіло марганцевими рудниками біля сучасного Марганця, вугільними шахтами Донбасу, залізорудними підприємствами Кривбасу та цегельними заводами. У 1904 році компанія викупила Алмазне кам'яновугільне товариство за 4,5 млн франків - одну з найбільших міжнародних промислових угод того часу.

Після революції 1917 року завод націоналізували, а його майбутнє опинилося під загрозою. Попри плани більшовицької влади закрити підприємство, його вдалося зберегти та відновити. Саме металургійний завод став основою економічного розвитку, освіти, медицини та міської інфраструктури Кам'янського, визначивши його розвиток на десятиліття вперед.

Від випробувань до сучасності

Під час Другої світової війни металургійний завод у Кам'янському зупинився, а частину обладнання було пошкоджено або евакуйовано. Після звільнення міста у 1943 році підприємство відновило роботу й знову стало одним із центрів української металургії.

Нове серйозне випробування комбінат пережив уже в незалежній Україні. У 2017 році через нестачу сировини та фінансові труднощі виробництво повністю зупинили. Відновити його вдалося лише через кілька місяців. Згодом підприємство увійшло до складу групи «Метінвест» і отримало назву «Каметсталь».

Історія Кам'янського доводить, що становлення української промисловості було нерозривно пов'язане з європейськими інвестиціями. Польські, бельгійські, французькі та німецькі підприємці вкладали кошти, привозили сучасні технології та формували виробничу культуру.

Разом із заводом зростало й місто - будувалися житлові квартали, школи, лікарні, храми та дороги. Саме цей міжнародний досвід став основою розвитку Кам'янського, а його історія - яскравим прикладом європейських витоків української індустрії.