Нобелівська премія вважається найпрестижнішою міжнародною нагородою у світі науки, літератури та громадської діяльності

За понад сто років її існування серед претендентів неодноразово були українські письменники, науковці та громадські діячі. Деякі з них мали реальні шанси стати лауреатами, однак цьому завадили політичні обставини, трагічні події або навіть власне рішення відмовитися від висування.

Одним із перших українців, чиє ім'я з'явилося серед кандидатів, став видатний просвітитель і діяч кримськотатарської культури Ісмаїл бей Гаспринський. У 1910 році його кандидатуру на Нобелівську премію миру висунула група французьких науковців. Гаспринський багато років працював над розвитком освіти, виступав за мирне співіснування народів і реформування мусульманського суспільства, однак лауреатом так і не став.

Однією з найвідоміших історій є висування Івана Франка. У 1915 році професор Йосип Застирець запропонував кандидатуру українського письменника на Нобелівську премію з літератури, назвавши його одним із найвидатніших європейських авторів свого часу. Проте документи до Шведської академії надійшли із запізненням, коли перелік претендентів уже був затверджений. Наступного року Франко помер, а правила Нобелівського комітету не дозволяють присуджувати нагороду посмертно.

Після запуску першого штучного супутника Землі одним із найімовірніших претендентів на Нобелівську премію з фізики називали конструктора Сергія Корольова, уродженця Житомира. Саме він керував радянською космічною програмою та зробив можливим політ людини в космос. Однак через сувору секретність у СРСР його ім'я приховували. На міжнародному рівні заявляли, що успіх космічної програми - заслуга всього «радянського народу», тому Нобелівський комітет не зміг розглядати конкретну кандидатуру.

Читайте також: Українки в козацькі часи мали більше прав, ніж багато європейок - дослідження сучасних істориків

Трагічно склалася доля і Василя Стуса. У 1985 році лауреат Нобелівської премії Генріх Бьолль запропонував висунути українського поета на літературну нагороду. Проте 4 вересня того ж року Стус помер у радянському таборі. Через це його кандидатуру автоматично зняли з розгляду.

Шанси отримати престижну відзнаку також мали Павло Тичина та Микола Бажан. Обох письменників пропонували висунути на Нобелівську премію з літератури, однак вони самі відмовилися від участі. Дослідники припускають, що на їхнє рішення могли вплинути політичний тиск і побоювання реакції радянської влади.

Попри те, що українські діячі неодноразово потрапляли до списків номінантів, жоден громадянин незалежної України поки не став лауреатом Нобелівської премії з літератури чи премії миру. Водночас ці історії свідчать, що українська культура, наука та громадська думка давно є невід'ємною частиною світової історії, а внесок наших співвітчизників неодноразово отримував міжнародне визнання і був гідний найвищої світової нагороди.