Синельниківський район - один з тих, які чи не щодня потерпають від ворожих атак - через близькість фронту з деяких тамтешніх громад евакуювали родини з дітьми
Виїжджати допомагають й людям старшого віку, з інвалідністю та всім бажаючим. Але тамтешні мешканці не падають духом - тримаються купи, а ще зміцнюють віру, щонеділі долучаючись до богослужінь.
В одному з храмів Синельниківщини віряни збираються на великі свята та щонеділі спільно читають молитви. Через них звертаються до Бога. Просять благословення для себе, близьких, а ще - цілої країни та її воїнів.
«Сама я з Токмаку Запорізької області. Пів року була в окупації, але кинула все, бо не могла жити з орками. Дуже тяжко було. Вони не самі прийшли, а з духом - рабським», - розповіла прихожанка пані Олена.
За традицією після богослужінь та причастя - трапеза. Втім, по її завершенню розходяться далеко не всі. Залишаються для розмови з намісником архімандритом Василем.
«Без єднання нічого в світі не буває. Також серед головного - віра, з якою подолаємо все. Тож тримаймося її й буде перемога. У нас є старець - отець Василь. Після богослужінь він проводить бесіди з людьми. Звертається до них мудрим словом і я знаю - воно допомагає йти по життю», - поділилася ігуменя Ольга Горунович.
У тісному колі говорять про церкву, віру, які єднають людей, зачіпають й буденне - те, що хвилює людей під час повномасштабної війни: від переживань за рідних і майбутнє до інформаційних атак, що час від часу запускає ворог.
Духовенство закликає - на останні не зважати. Пояснюють, йдучи на такі кроки, противник прагне посіяти паніку. Втім, українці мають зберігати спокій та єднатися на шляху до перемоги.
Раніше ми розповідали, що дві сім’ї з Синельниківщини, які через війну залишили рідне село, знайшли прихисток у модульному містечку Кам’янського. В одному з будиночків поселилася пані Анжела разом із дітьми та п’ятьма онуками. А в кімнаті гуртожитку тепер мешкає Наталія з чоловіком і двома синами.