Підтриманий Фондом Ріната Ахметова фільм «Сліди» претендує на European Film Awards
Документальний фільм «Сліди» (TRACES) режисерки Аліси Коваленко та співрежисерки Марисі Нікітюк увійшов до шорт-листа 39-ї премії Європейської Кіноакадемії (European Film Awards) – однієї з найпрестижніших кінопремій Європи. Офіційні номінації оголошують 14 листопада 2026 року, а переможців – 16 січня 2027-го в Афінах.
Світова прем'єра стрічки відбулася у 2026 році на Берлінському міжнародному кінофестивалі в секції Panorama Dokumente. Там фільм отримав Приз глядацьких симпатій.
Згодом стрічка стала найкращим фільмом документального конкурсу правозахисного фестивалю Movies That Matter у Гаазі. Ця нагорода, за словами команди, дозволила фільму кваліфікуватися для подання на «Оскар» також у категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм».
Про що фільм
«Сліди» розповідають історії українських жінок, які пережили насильство та катування внаслідок російської агресії. Через особисті свідчення героїнь стрічка зосереджується на спільноті постраждалих, їхній взаємній підтримці, пошуку справедливості та говорити про досвід війни і її наслідки для українців.
«Для мене це також дуже особиста сходинка. "Сліди" виросли зсередини нашої спільноти постраждалих – із довгого шляху від майже цілковитої тиші, коли я вперше публічно свідчила про насильство, пережите в полоні на початку російської агресії, до сьогоднішнього багатоголосся жінок», – зазначила режисерка Аліса Коваленко.
Ще раніше Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова став стратегічним партнером «Слідів». Для Фонду підтримка стрічки – це продовження системної роботи зі збереження свідчень про війну та посилення голосів українців на міжнародному рівні. Бо між полоном авторки фільму Аліси Коваленко у 2014 році та висуненням «Слідів» Україною на «Оскар» – дванадцять років. Це шлях від мовчання однієї жінки до багатьох голосів, які сьогодні звучать на весь світ.
Для Фонду Ріната Ахметова підтримка «Слідів» – це більше, ніж підтримка одного фільму. Це можливість допомогти Україні говорити зі світом мовою людських історій – зберігати свідчення про пережите, робити їх почутими та не дозволяти світу забувати про ціну війни для мільйонів українців.