Два з половиною роки тому Ганна Варкаліс з Чугуєва перебралася до Кам’янського

Жінка завжди мріяла бути журналістом чи психологом, але обставини вимагали обирати професію з потреб міста. Тому після школи закінчила Харківський педуніверситет ім. Сковороди.

Адаптувавшись у Кам’янському, Ганна звернулася до місцевої філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості та отримала ваучер на навчання за державний кошт. Зараз жінка отримує другу вищу освіту за спеціальністю "психолог" та працює за спеціальністю у БФ «Карітас». Зараз опікується проєктом «Реагування на критичне становище ВПО та постраждалого місцевого населення: зміцнення громад у східних та західних областях України».

- Розкажіть, будь ласка, про свій шлях до здійснення мрії.

- Я - містик по життю. Якщо доля посилає тобі знаки, то треба їм слідувати. У мене довгий час було відчуття, що я іду не в той бік. Ще напевно відколи вибирала собі професію після школи. В Чугуєві вибір був невеликий - або військові спеціальності, або педагогіка.

Читайте також: Переселенка з Бахмута знайшла нову домівку у Кам'янському районі та знову почала ходити

Зараз у мене з'явилася можливість все почати з нуля. Коли побачила, що в центрі зайнятості є програма про навчання за ваучерами, вирішила, що мрія має здійснитися. Подала документи, пройшла всі іспити, вступила до вишу. Час так швидко летить і вже у листопаді буду захищати дипломну роботу. Відчуваю, що вчинила правильно. Прагнути і вчитися треба завжди, неважливо, скільки тобі років, головне -  слухати себе і всесвіт.

- Які плани будуєте на майбутне?

- Нині життя змусило не будувати великих планів. Якщо й роблю собі якийсь графік, то це на кілька днів або може тиждень. Я намагаюся дотримуватись принципу: живемо тут і зараз. Прислухаюся до знаків, які мені зараз посилає всесвіт.

- Що чи хто не дає вам здаватися у таких складних життєвих обставинах?

- По-перше, це мій характер. Я взагалі не люблю здаватись. Я завжди намагаюся доводити будь-яку справу до кінця. Завжди було бажання бути кращою. Воно нікуди не поділося. У мене є такий гріх - гординя. Я досить високо ціную себе. Тому довожу собі та всім, що я сильна та з усім впораюся.

Читайте також: Кам’янське стало новим домом для родини паралімпійського чемпіона

Ще не здаватися допомагає робота, яка мені дуже подобається. Я рада, що працюю в благодійному фонді. Для мене важливо бути корисною для інших людей. На виїзних лекціях я бачу, як люди чекають на мене та радіють нашим зустрічам.

- Можливо, вам хотілося змінити один день свого життя?

- Я інколи про це думала. Довгий час хотілося переписати все своє життя. Я дуже часто поверталася думками у минуле. А що було б, якби я вступила на психолога або журналіста, а не пішла в педагоги. А якби я вступила до Києва, а не до Харкова… Багато разів замислювалася і про інші моменти свого життя. І це погано, цей шлях просто нікуди… Це не означає, що змінивши один момент, інші залишилися такими ж. Життя тоді могло б піти інакше, і зараз я б не мала того, що є. Моя доля могла піти за найгіршим сценарієм. Тому немає сенсу перегравати якийсь день, все має бути так, як розписано у нашій долі.