"Навчитись жити по-новому": акторка Надія Хільська розповіла про загибель чоловіка-військового з Кам'янського

Відома акторка Надія Хільська рахує дні, які вона проживає без свого чоловіка Олексія

Олексій Хільський народився 14 листопада 1987 року в Кам'янському. Загинув 17 серпня 2023 року, не доживши два місяці до свого 36-річчя. Надія каже, що відчуття порожнечі, яке охопило її тоді, нікуди не зникло. Своїми тимчасовими рятувальниками вона називає роботу у кіно, підтримку доньки та двох собак. Надія не стримує сліз, згадуючи Олексія, і сподівається бачитися з ним хоча б уві снах.

Надія Хільська в ексклюзивному інтервʼю «Фактам» розповіла про перші дні повномасштабного вторгнення рф та найстрашніший день в її житті.

«Розкрутила гантель і ходила з залізякою, щоб себе захистити»

- Надіє, багато хто каже, що вже звикли до війни, вибухів...

- Є таке відчуття. Хоча все одно я намагаюся слідкувати за обстрілами. Пару місяців тому прилетів уламок в сусідній будинок, і я з вікна бачила чорний стовп диму. Памʼятаю, вибігла з дому, взявши з собою пару турнікетів: можливо, комусь потрібна допомога. Але, слава Богу, обійшлося.

- Памʼятаєте той перший раз, коли почули вибухи?

- Так, і це було дуже страшно. Ми почули їх у перший день повномасштабного вторгнення. До цього з чоловіком навіть не обговорювали, чи почнеться війна. Ми - люди творчі, у кожного були плани, зйомки. Памʼятаю, я склала в одне місце тільки документи. Напередодні, 23 лютого, ми сиділи з друзями у нас вдома, пили вино, щось обговорювали. А рано-вранці 24 лютого нас з чоловіком підняв дзвінок знайомого з-за кордону. Він сказав: «Війна!» - і ми відразу почули вибухи. Неподалік від нас військова частина.

- Що ви тоді відчували?

- Було дуже страшно. Особливо за дитину. Я відкрила валізу, бігала навколо й кидала туди безглузді речі. І ця валіза так і простояла десь 10 днів, бо ми нікуди не виїжджали та бачили війну просто під вікнами. Ми живемо під Києвом, і через нас намагалася пройти колона кацапів. Перші дні ми спостерігали з вікна, як горіли Буча, Гостомель. Бачили винищувачі - кацапські й наші. Це був наче театр на долоні. Потім стали говорити про ворожі диверсійні групи. Було зрозуміло, що вони десь тут, біля нас. Ми іноді ховалися у підвалі, який був раніше спортзалом. Памʼятаю, я розкрутила гантель і ходила з залізякою, щоб себе захистити.

- І не думали про те, щоб поїхати?

- Кожен вечір ми думали, що робити. Олексій пішов у військкомат, були величезні черги, і він записався в ТрО біля нашого кварталу. Була надія, що скоро все закінчиться. Чоловік розвозив людей, які того потребували. Я крутила коктейлі Молотова разом з тими, хто залишився у нашому житловому кварталі. Потім вибухи були дедалі ближче й ближче.

Читайте також:  На фронті у серпні минулого року загинув відомий кіноактор з Кам'янського Олексій Хільський.

Доньку треба було вивезти у безпечне місце. Тоді ми наважились виїхати до друзів, які живуть під Чернівцями, - я, чоловік, донька, кіт та собака. Будинок нам дали безкоштовно, він був зовсім маленький, вода у колодязі. Але там було тепло, був газ і не стріляли.

- Коли Олексій вирішив, що піде у ЗСУ, ви умовляли не робити цього?

- Це не мало сенсу. Я бачила, як мучився чоловік, коли був не у лавах ЗСУ. Совість його просто гризла. Поважаючи вибір Олексія, мені залишалось лише бути з ним у цьому рішенні.

- Ви відверті на своїй сторінці у соціальній мережі. Одна з фраз вразила мене: «Всередині я наче мертва».

- Порожнеча після смерті Олексія залишається. За 17 років відчуваєш людину на відстані. Він був частиною мене, і ця частина зараз… (не стримує сліз. - Авт.). Буває на мене находить хвилями. Знаю, що чоловік не хотів би, щоб я плакала, а щоб продовжувала життя. Але… важко. Буває, що їду в машині й починаю плакати, бо бачу якусь кавʼярню, в якій ми любили сидіти. Я дуже намагаюсь навчитись не плакати. Хочу згадувати Олексія світло, посміхатись. Але я зараз тільки на шляху до цього.

«Він приходив до мене у снах, і зазвичай ми кохалися»

- Згадуєте останні миті спілкування з чоловіком?

- Ми кожного вечора зідзвонювались. Коли Олексій йшов на завдання, завжди писав: «Йду працювати, не хвилюйся, повернусь, напишу». В той день він мені написав, що йде на завдання, потім відписався, коли повернувся, й додав, що знову піде, коли пару годин відпочине. Я подзвонила, Олексій не взяв слухавку. Написала: «Коли повернешся, напиши». І це він вже не прочитав. Олексій загинув близько 12:30 дня 17 серпня 2023 року. Саме у той час я відчула дуже сильну тугу. Від Льоші не було інформації вже 14 годин. Не описати, що я тоді переживала. На ранок наступного дня отримала повідомлення від побратима зі словами співчуття, і з того моменту почалося справжнє пекло. Лише о третій годині дня я знайшла номер телефона командира Олексія, подзвонила й дізналась правду.

- Вам відомі деталі його загибелі?

- Це було на «нулі». Чоловік був у розвідці, сержантом взводу. Вони розділилися на дві групи, і, коли Олексій почув постріли, побіг на допомогу другій групі та був поранений. Хлопці намагалися його евакуювати, але прилетів кацапський FPV-дрон і він загинув. Я бачила все це з екшн-камери, запис якої мені надали побратими Олексія. Я хотіла бути з ним поруч в останні хвилини його життя. Я бачила все. Але навіть після цього мені важко повірити у його смерть. Навіть приходячи до нього на кладовище, не усвідомлюю, що він там.

- Олексій приходить до вас у снах?

- Дуже рідко. Спочатку я навіть ображалася на нього. У нас же був такий зв'язок при житті, невже важко наснитись? Але, кажуть, якщо не приходить, значить, все добре у нього. Було пару разів, коли він приходив, і зазвичай ми з ним кохалися. Льоша був сексуально дуже активним чоловіком. Перший раз він мені наснився, коли ми ще його навіть не поховали. Я прокинулася й почала сміятись: «Льоша, серйозно?!» Це було так схоже на нього.

- Коли до вас повернулося кіно?

- Це сталося ще влітку 2023 року. Мене запросили у серіал «Плут 2», до речі, там знімалася й моя донечка. Але грала, вже коли чоловік загинув, і це було дуже важко. Я хвилювалася, що буду профнепридатна. Але, начебто, все пройшло нормально. Я зараз не дуже добре памʼятаю той етап. Потім була роль у серіалі «Обіцянка Богу» для «1+1 Україна». Знімальна група просто «витягла» мене грати. Спеціально придумали героїню, в якої теж помер чоловік, але вона знаходить у собі сили, щоб жити далі. Потім був «Дільничий з ДВРЗ» з неймовірними партнерами та режисером. Далі була роль у «Батьківському комітеті», премʼєра якого відбудеться незабаром на «1+1 Україна». І знову пощастило зі знімальною командою. Мої хвилювання стосовно тексту пройшли. Напевно, адаптувалась до стресового стану. Я зараз просто щаслива, коли в роботі, мене це рятує.