Дніпропетровська область традиційно асоціюється з потужною промисловістю, шахтами та безкраїми аграрними полями

Проте регіон має багатий природний потенціал. Завдяки розгалуженій системі степових балок, наявності Самарського лісу та Дніпровсько-Орільського природного заповідника, дика природа зберігає свої позиції. Останніми роками, зокрема через заборону на полювання, місцеві жителі під час звичайних прогулянок за містом дедалі частіше зустрічають диких тварин та рідкісних птахів.

Пернаті хижаки та червонокнижні красені: хто патрулює небо

Орнітофауна Дніпропетровщини налічує понад 250 видів птахів, значна частина яких занесена до Червоної книги України. Найбільше враження на туристів справляють великі пернаті хижаки, які обирають для гніздування високі дерева поблизу водойм або неприступні скелясті береги.

Одним із найвеличніших птахів регіону є орлан-білохвіст. Розмах його крил може сягати 2,5 метрів, що робить його найбільшим пернатим хижаком України. Раніше цей птах вважався великою рідкістю, проте зараз його популяція поступово стабілізується.

Як розповідає старший науковий співробітник Дніпровсько-Орільського природного заповідника, зоолог Олександр Пономаренко у коментарі для "Суспільне Дніпро" щодо міграції пернатих, орлани-білохвости зараз регулярно зимують на території області, а деякі пари залишаються на гніздування. За словами експерта, птахи концентруються біля незамерзаючих ділянок Дніпра та водосховищ, де можуть полювати на рибу та дрібних водоплавних птахів.

Крім хижаків, у степових балках Криворіжжя та Томаківщини можна зустріти сиворакшу — птаха з неймовірно яскравим блакитно-зеленим оперенням, який нагадує тропічних папуг. Також на відкритих просторах часто полює боривітер степовий, який вміє зависати в повітрі на одному місці, вишукуючи гризунів.

Від лисиць до косуль: як ссавці адаптуються до сусідства з людьми

Наземна фауна Дніпропетровщини не менш різноманітна. Під час прогулянки лісосмугами, ярами або поблизу дачних кооперативів найчастіше можна зустріти руду лисицю, зайця-русака та диких кабанів.

Окремої уваги заслуговують європейські козулі (дикі кози). Ці граціозні тварини часто виходять на відкриті поля та узлісся рано-вранці або в сутінках. Останнім часом жителі Дніпра, Кам'янського та Новомосковська фіксують появу косуль навіть у межах спальних районів, що межують із балками.

Як пояснює доцент кафедри зоології та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Вадим Манюк у матеріалі про вихід диких тварин до міст, наближення диких копитних та хижаків до людських поселень має кілька причин. З одного боку, це пов'язано із загальним зменшенням фактора турбування в лісах через заборону полювання. З іншого боку, в умовах посушливого літа або суворої зими тварини інстинктивно йдуть до населених пунктів у пошуках води та легкої їжі, наприклад, залишків сільськогосподарських культур на городах.

Правила безпечної зустрічі з дикою природою

Екологи та лісівники наголошують, що дика природа вимагає поваги. "Степове сафарі" має бути безпечним як для людини, так і для тварини. Щоб не нашкодити екосистемі та уникнути небезпечних ситуацій, варто дотримуватися кількох базових правил:

  • Не наближатися і не годувати. Дикі тварини, навіть якщо виглядають дружньо, залишаються непередбачуваними. Підгодовування лисиць чи їжаків небезпечне, адже вони можуть бути переносниками сказу (особливо якщо тварина сама йде на контакт і не виявляє страху).

  • Тримати собак на повідці. Під час прогулянок за містом домашні улюбленці можуть погнатися за косулею чи зайцем. Це викликає у диких тварин сильний стрес, а у випадку з диким кабаном може закінчитися трагічно для самого собаки.

  • Не забирати молодняк. Навесні та на початку літа в траві можна знайти дитинчат косулі або зайчат, які сидять нерухомо. Їхня мати знаходиться поруч і просто відійшла на пошуки їжі. Торкатися їх або "рятувати" категорично заборонено.

Спостереження за дикою природою рідного краю — це чудовий варіант екотуризму. Наявність червонокнижних птахів та ссавців поблизу промислових центрів Дніпропетровщини доводить високу здатність природи до відновлення, якщо людина мінімізує своє втручання в її процеси.