Вимушена переселенка з Луганщини знайшла своє покликання в Кам'янському, створивши соляну кімнату

Сьогодні ми розповімо історію про підприємницю з Луганщини, яка разом зі своєю родиною не тільки знайшла прихисток у Кам’янському, а й сили продовжувати створювати нове, працювати та допомагати.

Інна Хмельницька сьогодні адмініструє сімейну справу «Соляний полюс», що на Лівобережжі, йдеться в сюжеті МІС. Жінка приїхала до Кам’янського з Кремінної Луганської області ще на початку повномасштабного вторгнення. Через зміну клімату родина Інни, а особливо її маленький онук, почали часто хворіти. Шукаючи альтернативу пігулкам, виникла ідея створити сімейний бізнес, а саме соляну кімнату «Соляний полюс».

Інна щодня приймає і записує відвідувачів, пояснює правила процедури, надає рекомендації та готує кисневі коктейлі. Про страшний день 24 лютого 2022 року розповідає з легкою посмішкою. Радіє, що все позаду.

Ну, мабуть, як і для всіх людей України, 24 лютого стало таким чорним числом, чорною датою в нашому житті. Вперше ми дізналися про повномасштабне вторгнення, скажу вам години в 2-й ночі, 3-й годині до нас приїхали друзі. Вони самі в Щаст» жили, це недалеко від Луганська, такий невеличкий городочок. I сказали, що «Щастя» палає, за всіх сторін іде обстріл. Але коли вранці почули підтвердження і з’явилась на вулиці техніка, багато військових, в місто в перший день зайшли наші війська регулярні, ми зрозуміли, що це досить серйозно. I стало страшно. Доволі таке страшно. Так, в одну мить обірвалося все життя.

Одразу після повномасштабного вторгнення виїхала родина Інни, донька, її чоловік та їх маленький син Мирон. Інна прийняла рішення залишатись в рідному місці до останнього.

Читайте також: Про Соледар, сіль та війну: кам'янчани поділилися враженнями від фотовиставки

Я залишилась там. Треба було якось жити, треба було якось пристосуватись до цих ситуацій, тому я лишилась там. А вже коли обстріли і ситуація стала ускладнюватись, то в принципі довелося виїхати майже за декілька днів до окупації. До того ж ми попали пару разів під дуже серйозний обстріл. У мене тепер два дні народження. Так виїхали з подругою, вийшли з-під обстрілу. І коли подивилися на сторону, у нас шансів там вижити не було зовсім. Ми, мабуть, останні, хто виїхав благополучно з цього міста, потім колони після нас розстріляли зовсім.

До Кам’янського приїхали лише в квітні 2022 року, коли в рідному місті було дуже небезпечно. Відступили вже й українські військові. В цьому місті так у нас були родичі. Вони запропонували зупинитися в них. За що я їм щиро дякую. Вони нас прихистили, вони нам допомагали в такій ситуації скрутній доволі такі. Звісно, від початку в планах не було лишатись в місті надовго. Чекали перемоги, надіялись повернутися додому. У Кремінній довелось залишити все нажите. Не тільки житло, спогади та мрії, а й сімейну справу. Займались продажем будівельних матеріалів. Тут, в Кам’янському, треба було все починати спочатку.

Ми жили в невеличкому містечку Кремінна Луганської області. Його називали «Перлиною Донбасу». Уявіть собі, містечко потопає в зелені. В нас навкруги хвойні ліси. Містечко на березі степної річки Красна дуже привабливе з природної точки зору та знаходиться в зоні сухого степного клімату, до якого звикла родина Інни. Коли ми приїхали в Кам’янське, тут клімат доволі такий вологий. Поруч річка, дуже багато води, тому клімат вологий. І це, в принципі, внук, малесенький наш, одразу відчував. Весну переболіли раза 3-4. У нього з’явилися аденоїди, збільшилися до критичної стадії. Сталося питання, що треба їх видалити. Ми вирішили шукати якусь альтернативу.

Лікувати онука пігулками не хотіли, також вирішили почекати із хірургічним втручанням. У пошуках методів лікування аденоїдів і гострих респіраторних захворювань родина вивчила багато літератури. Одним з обраних методів покращення імунітету обрали сеанси галотерапії, але в Кам’янському таких не знайшли. Так, власне, проблема почала формуватися в ідею сімейної справи.

Читайте також: Історія успіху ВПО у Кам'янському: як гранти допомагають малому бізнесу втілювати мрії у життя

А проєкт розробляла, в принципі, теж донечка. Вони з дядьком. Всі працювали на той момент. Тому після роботи приходили, щось малювали, щось клеїли, щось шпаклювали, щось красили. Тобто вложили максимум свого часу і максимум своїх ідей в цей проєкт.

Через те, що весь проєкт від початку до кінця виконували самостійно, зіткнулись із рядом проблем. Особливо складно було починати нову справу в новому місті. По-перше, місто незнайоме. По-друге, це для нас новий зовсім бізнес. Це для нас зовсім справа нова. Ніхто з нашої родини не мав раніше ніякого контакту з цією сферою діяльності.

Їздили пару разів в Соледар, в соляні шахти. От там ми його бачили, наяву цю сіль, як вона має властивості. І там дуже було цікаво. Згадуючи соледарські соляні шахти, почали шукати варіанти створення невеличкого острівка рідного дому в Кам’янському.

Дуже важко знайти приміщення. По-перше, повинна була бути спеціальна квадратура, об’єм приміщення повинен бути. По-друге, розташування, щоб було зручно сюди доїхати. І по-третє, орендна плата, скажу вам, досить висока в місті.

Проект виконували луцькі спеціалісти, що мають багаторічний досвід роботи в Україні та за кордоном. Побудували більше трьохсот таких галокамер. До міста привезли чотири тонни кам’яної солі. Більшість була замовлена з Польщі. Але особливо родина пишається тим, що змогла вкласти частинку рідної землі.
У нашій кімнаті сіль, наша артемівська сіль. Це була остання така велика партія в Україні, яка нам попала, ну, випадково, скажімо.

Родзинкою локації «Соляний полюс» стала велика дитяча зона, шведська стінка, гойдалка, ігровий стіл та багато іграшок. Бо вивчаючи конкурентів, виявили, що більшість соляних кімнат враховують лише терапевтичний ефект, забуваючи про інтерактив для найменших відвідувачів. І по своєму внуку бачили, що діткам не вистачає містечка саме для них, ігрової зони.

Сіль має властивості такі дуже корисні, вона є антисептиком. Вона знімає набряки, вона очищує легеневу систему, лор-систему, нервовий стан нормалізує, покращує сон. Кам’яна сіль створює гіпоалергенний та антибактеріальний клімат, що корисно і дітлахам, і дорослим, і літнім людям.

Деякі люди бояться, наприклад, коли переходиш 2-3 рази на сеанси, іде загострення. Це в будь-якій справі, при будь-яких процедурах йде загострення захворювання. До протипоказань відносять тільки деякі важкі хвороби, каже Інна, такі як захворювання нирок, туберкульоз та онкологічні патології.

Ми бачимо результат своєї роботи. По-перше, цей проєкт дуже скріпив сім’ю. Це одна справа, яка об’єднує всіх. З особливою теплотою згадує героїня про двох військових, що в рамках реабілітації отримували сеанси галотерапії і нарешті відчули полегшення та змогли вперше за два роки нормально поспати.

А по-друге, звичайно, спілкування. Спілкування з людьми, з дітками. Дуже приємно, коли нам дітки приносять свої малюночки і пишуть подяку. Це дуже зворушливо.

Інна уважна до деталей, записуючи нових відвідувачів, враховує побажання. Це буде дитячий сеанс, сімейний чи дорослий, щоб кожен міг не тільки отримати терапію, а й насолодитись відвідуванням. До речі, для пільгових категорій внутрішньопереміщених осіб, військових, багатодітних родин та людей похилого віку діють знижки на відвідування кімнати.

Звичайно, хочеться додому Але, на жаль, на сьогоднішній момент такої змоги немає. І найближча перспектива досить туманна. Тому на сьогоднішній момент ми залишаємося тут. Не дивлячись на успіх сімейної справи, Інна не полишає думки повернутися до рідного міста, за яким сумує. Це відволікає. Маємо плани на майбутнє. Хочеться жити, хочеться щось робити, хочеться допомагати, - каже жінка.

Щодня усміхнена Інна проводить в соляній кімнаті сеанси, що покращують здоров’я і психічний стан багатьох кам’янчан та гостей міста. Сама надихається і бачить сенс від такої справи.