Понад двадцять п’ять років тому Ігор Черненко вперше переступив поріг Каметсталі
Тоді він був зовсім юним та недосвідченим у роботі хлопцем, а сьогодні вже сам навчає молодих, працюючи помічником машиніста тепловоза на станції «Доменна». Цього року з нагоди Дня металурга портрет Ігоря Черненка потрапив на Алею трудової слави ім. М.А.Волобуєва.
У 2000 році Ігор починає свою кар’єру на Каметсталі з фізично важкої, виснажливої праці – вантажником УЗТ. Робота полягала у ручному розвантаженні технологічної сировини з напіввагонів. Як згадує про ті часи Ігор, у вихідні відпочити йому теж не вдавалося, адже паралельно з роботою він отримував вищу освіту в університеті.
Ігор постійно працював над підвищенням свого професійного рівня та прагнув побачити роботу управління залізничного транспорту з різних боків. Невдовзі молодому вантажнику почали довіряти виконувати обов’язки майстра. А через деякий час він стає помічником машиніста тепловозу - одним з найкращих, за відгуками керівництва і колег.
З роками Ігор набув досвіду та досконало вивчив локомотивне обладнання на практиці. Адже разом з машиністом тепловоза йому часто доводиться виконувати технічне обслуговування та дрібні ремонти. І сьогодні його професійний ріст набирає обертів - Ігор успішно склав екзамен та отримав посвідчення машиніста тепловоза.
"Я працюю у команді з машиністом тепловоза Миколою Портненком – найкращим в світі напарником, - розповідає Ігор. - Ми обслуговуємо доменний цех – вчасно доправляємо під доменну піч порожні ковші та забираємо вантажені. У нашій роботі доводиться мати справу з найрізноманітнішими вантажами - від технологічного обладнання до багатотонних ковшів з рідким металом, які ми транспортуємо у конвертерний цех для подальшого виробництва. Трудові зміни, я б сказав, нелегкі, тому намагаюся добре і з користю проводити свій вільний час".
Завзятого працівника Ігоря Черненка дуже цінують в управлінні залізничного транспорту. Проте для нього стало приємною несподіванкою, що саме його кандидатуру обрали для Алеї трудової слави металургів. Ця подія стала справжнім святом і для його родини. Дружина та двоє синів неймовірно пишаються Ігорем, адже це найвища нагорода і найкраще підтвердження його багаторічної сумлінної праці.
Попри те, що ніхто з його родичів не пов'язаний ані з металургією, ані з залізничною справою, Ігор знайшов себе саме тут, на Каметсталі, і всім серцем любить свою роботу. А у вільний час має приємне і надзвичайно цікаве захоплення – пасічництво:
"Пасіка для мене - це не просто хобі, це місце сили, де панує гармонія і спокій. У моєму господарстві 50 сімей бджіл, кожна потребує уваги та турботи. Справа теж не з легких, але мені подобається спостерігати за ідеально налагодженим бджолиним світом. Це відпочинок для душі і корисна справа для себе і людей. А ще, дивлячись, як старанно і наполегливо бджоли будують свій вулик, віриш в те, що спільними зусиллями ми так само відбудуємо нашу країну після війни, і в ній обов'язково одного дня запанують мир, щастя і добробут".