Родина, робота і квіти — формула щастя Любові Вікторівни
Вона прийшла на підприємство у 1995 році та з тих пір пройшла майже всі напрямки роботи в углепідготовчому відділенні. Сьогодні — бригадир на дільницях основного виробництва 6 розряду, яку колеги цінують за досвід, витримку і справедливість.
Любов Вікторівна добре знає: щоб керувати — потрібно розуміти кожен процес. Тому вона ніколи не боялася вчитися новому, а пройшовши шлях від робітниці до бригадира, тепер може впевнено підтримати кожного у зміні.
Для неї найголовніше — колектив: коли всі працюють як одна команда, коли відчувається допомога й взаємоповага, тоді й робота рухається вперед.
Поза виробництвом для неї на першому місці завжди була і залишається родина. Вона щиро пишається своєю донькою, яка також працює на підприємстві в службі ОТК. Саме сім’я — її найбільша мотивація та опора.
Вихідні, проведені разом, — це час, який вона ніколи не проміняє на щось інше: спільні прогулянки, нові місця, теплі розмови та обов’язково театр. Любов Вікторівна обожнює атмосферу сцени та емоції, які дарують вистави.
Є в її житті ще одна тиха пристрасть — квіти. Вони супроводжують її всюди: удома, на балконі, у дворі. Догляд за рослинами дає спокій і гармонію, дарує відчуття, що світ навколо стає трішки добрішим. А в молодості вона ще й дуже любила пекти торти для рідних — ніжні солодкі спогади, які досі наповнюють серце теплом.
Про нових працівників Любов Вікторівна висловлюється дуже мудро й просто:
«Одразу видно, чи людина буде працювати. Тримаються ті, хто має мету й родину — вони розуміють, навіщо прийшли».
Її життєвий принцип, яким вона щедро ділиться з молоддю:
«Очі бояться — руки роблять»
За свою наполегливу працю й відданість виробництву вона неодноразово отримувала відзнаки: Почесну грамоту до Дня металурга, грамоти профспілки та подяки керівництва. Проте найбільшою нагородою вважає повагу й довіру колег, які поруч уже багато років.