Пожежа, що пройшла схилом балки «Крута» східніше Кривого Рогу на початку весни 2025 року, залишила по собі згарище й запах диму

Сухі трави вигоріли вщент, оголивши темний ґрунт, а місцеві мешканці вже готувалися до довгого періоду «чорного ландшафту». Проте менш ніж за два місяці балка довжиною приблизно 700 метрів несподівано заповнилася яскраво-жовтими й біло-кремовими плямами солелюбних півників — Iris halophila, регіонально рідкісного виду для України. 

Читайте також: У Ка'мянському районі науковці знайшли раритетні рослини - подробиці

За відродженням рослинності стежить краєзнавець і натураліст Анатолій Сальник, автор спільноти «Природа Криворіжжя». Ще на початку березня він зафіксував наслідки пожежі, а нині ділиться світлинами, де балка буквально сяє півниковими куртинами. Дослідник жартома перейменував «Круту» на «Півникову» — назва, що швидко приживається в коментарях під його постами, адже квіти простяглися суцільним килимом від початку і до самої гирла яру.

Читайте також: На Дніпровщині археологи знайшли кам’яні стели, яким більше чотирьох тисяч років

Iris halophila — багаторічна трав’яниста рослина до 100 см заввишки з потужним розгалуженим кореневищем. Вид належить до підроду Limniris і зазвичай обирає вологі, засолені ділянки степів і заплав, чим і пояснюється його народна назва — «солелюбний».  У світі ареал півників охоплює території від Румунії до Китаю, але в Україні вид має статус регіонально рідкісного, що занесений до списків флористичних раритетів кількох областей. 

Для степових екосистем Дніпропетровщини ці півники виконують одразу кілька функцій. По-перше, вони стабілізують круті схили, тримаючи ґрунт кореневищами й запобігаючи ерозії. По-друге, раннє цвітіння забезпечує нектаром диких бджіл і джмелів, які часто не знаходять інших медоносів у період весняної міжсезоння. По-третє, рослина індикативна: її поява сигналізує, що рівень ґрунтових солей і волога балансують у придатній для степової флори пропорції.

Читайте також: Посеред зони бойових дій: на Дніпропетровщині зацвіло поле рідкісних дібровних тюльпанів

Фактичне «самовідновлення» Півникової балки дає підказку місцевим громадам, як працює природний механізм резилієнтності: кореневі системи видів-первинників, що витримують вогонь і посуху, першими відгукуються на зміну умов. У цьому випадку кореневища Iris halophila залишилися неушкодженими під шаром ґрунту й мобілізували запас поживних речовин для стрімкого вегетативного росту. На думку ботаніків Криворізького державного педагогічного університету, уже за рік‐півтора фітоценоз знову наблизиться до типового для східного Степу — з ковилою, тонконогом й айстром степовим у травостої.

Проте чи варто втручатися у природний процес? Екологи радять мінімізацію господарського навантаження на балку: не випасати худобу принаймні до кінця літа та утриматися від збору квітів на букети. Окрім охоронної цінності, півники мають декоративний потенціал і нерідко привертають увагу «мисливців за саджанцями». У природних умовах сім’я дозріває в липні—серпні й розноситься схилами вітром і дощовими потоками, але пересадка викопаних кореневищ майже завжди закінчується загибеллю рослини через пошкодження ростових бруньок.

Історія Півникової балки вкотре демонструє життєздатність степових екосистем Дніпропетровщини. Невелика за площею ділянка слугує живою лабораторією, де можна простежити, як природна динаміка відновлює біорізноманіття після крайніх стресів. Для міста, яке щодня живе поряд із фронтовими новинами, цей зелений пасок стає ще й символом стійкості. Автор фоторепортажу Анатолій Сальник підсумовує в одному з коментарів: «Балка вигоріла, але не здалася; тепер вона вчить нас того ж».

У найближчі тижні пік цвітіння поступово згасне, і схили вкриються сизо-зеленим листям, але до наступної весни насіння, що вже сиплеться на попіл, сформує нові куртини. Невибагливість півників та їхня здатність виживати на засолених ґрунтах дають надію: навіть у часи, коли полум’я ближче, ніж хотілося б, у природі завжди залишаються ресурси для відновлення й кольору.