У мережі з’явилася унікальна добірка архівних фото, що повертає мешканців Кам’янського до 1960–1980-х років — часу, коли міський пляж жив своїм повноцінним, водним життям

Світлини, які опублікував Олег Мороз, а також листівки 1969 та 1989 років, ілюструють не лише місця відпочинку, а й активний рух флоту на Дніпрі, який сьогодні здається майже неймовірним.

У ті роки з пристані регулярно — щопівгодини — відходили пасажирські теплоходи, що перевозили людей на лівий берег, пише nashreporter.com. У порту працювали легендарні «метелики» (ПТ-119) і «лапті» (ПТ-198) з мілкою посадкою, які безперешкодно долали дніпровські мілководдя. Особливу увагу привертала «ракета» на підводних крилах — теплохід «Планета», що гордо пришвартовувався до причалу Кам’янського.

Історія річкового порту також зберігає спогади про вантажну діяльність. П’ять буксирів, чотири плавучі крани та два самохідні теплоходи обслуговували промислову частину порту. Одним із таких суден була самохідка «Дніпродзержинськ», збудована у 1966 році. Вона перевозила стратегічні вантажі — вугілля, руду, ліс, пісок — і навіть мала власний музей, про який писав журналіст Євген Александров у газеті «Дзержинець» у 1979 році. Пізніше судно отримало нову назву — «Mekong» — і було розібране на метал у 2003 році.

Окреме місце в спогадах посідає міський пляж, який до 1990-х років простягався від річкового вокзалу до Дніпробуду. Справжніми розвагами для дітей були хвилі, які створювали судна. Чотирипалубні круїзні теплоходи пливли поважно, не турбуючи гладінь води. Але «метеор» — швидкісний корабель на підводних крилах — здіймав бурхливі хвилі, опускаючись на «черево» перед зупинкою. Та найбільшу радість викликав буксир «Бурнас», що викликав справжню бурю на воді, в якій із захопленням гралися діти.

Сьогодні такі картини — лише частина колективної пам’яті, яку зберігають старі фотографії, листівки та особисті історії. Кам’янське змінюється, і його пляж також, але знімки минулого залишаються нагадуванням про час, коли Дніпро був не лише річкою, а центром активного життя міста.

Матеріали до публікації взяті з сайту Віктора Куленка та сторінки Дмитра Кубанова у Facebook.