
Олег Гришин: коли робота - це продовження родини
Для Олега Володимировича Гришина, машиніста коксових машин і коксовиштовхувача 6 розряду коксового цеху ПРАТ «ЮЖКОКС», завод став частиною життя задовго до першого робочого дня.
Народився він 15 червня 1974 року. Після закінчення Дніпродзержинського політехнічного технікуму за спеціальністю механік питання вибору професії вже не стояло — шлях був зрозумілим і свідомим. Сьогодні його трудовий стаж на підприємстві складає майже 30 років
Сімейна справа, перевірена часом
На «ЮЖКОКС» Олега привела мама — Анна Федорівна Гришина, яка пропрацювала тут усе життя. Вона починала вогнетривницею — непроста й рідкісна для жінок професія, а згодом працювала сортувальницею коксу.
Батько, Володимир Максимович, також працював дверевим у коксовому цеху.
Родинну історію продовжили й дядьки:
— один — механік вуглепідготовчого цеху, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора,
— інший — коваль у залізничному цеху.
Сьогодні на підприємстві працює і сестра Світлана — на ТЕЦ.
Так «ЮЖКОКС» став для родини не просто підприємством, а спільною долею.

Від першої зміни — до відповідальної професії
Свій шлях Олег Володимирович починав дверевим. Крок за кроком опановував виробничі процеси, набирався досвіду й сьогодні працює машиністом коксових машин та коксовиштовхувача.
Він переконаний: робота в коксовому цеху вимагає витримки, фізичної сили, уважності та внутрішньої зібраності. Тут важливо не лише знати техніку, а й уміти тримати себе в руках.
Люди поруч
Про колектив Олег говорить спокійно й з повагою. Люди різні, але згуртовані. Часто збираються разом — ці прості зустрічі допомагають зняти напругу після складних змін і відчути підтримку.
З болем згадує колег і знайомих, які нині захищають країну . З багатьма підтримує зв’язок, намагається допомагати, бо вважає: бути поруч — важливо завжди, а особливо зараз.
Про головне — без зайвих слів
Найбільша цінність у житті Олега Володимировича — донька. Саме її він називає своїм головним сенсом і найбільшим стимулом. Усі його думки — про те, щоб її майбутнє було світлим і спокійним.
А коли мова заходить про побажання, відповідь коротка й щира:
"Мир. І щоб люди не втрачали здатності підтримувати одне одного — навіть у найважчі часи".
Це розповідь про людину праці, для якої стабільність, відповідальність і родина мають справжню цінність.

