Фарфорові війни та секрети розпису: Микита Неманов продовжує знайомити Кам’янське з культурою Японії

У юнацькому відділі бібліотеки відбулася чергова зустріч із колекціонером та дослідником Микитою Немановим. Цього разу відвідувачі поринули у світ японського фарфору - матеріалу, який століттями вважався дорожчим за золото.

Японський фарфор - це унікальний феномен. Він пройшов шлях від повної відсутності технологій до створення шедеврів, які сьогодні прикрашають найкращі музеї світу.

«До кінця XVI століття в Японії фарфору не існувало - була лише якісна кераміка, що імітувала фарфорову масу. Справжній прорив стався завдяки амбіціям одного з правителів. Японське вторгнення до Кореї стало вирішальним для цього виробництва. Однією з головних цілей загарбників були не території, а люди - майстри-ремісники. Японці масово вивозили корейських гончарів цілими сім'ями (всього близько 3000 осіб). Їм створювали умови для роботи, щоб вони розвивали ремесло на благо нової батьківщини», - розповідає дослідник.

 

Офіційним початком виробництва фарфорових виробів вважається момент, коли майстри знайшли поклади каоліну біля містечка Аріта на острові Кюсю. Саме там народилася знаменита кераміка - аріта-які. Проте процес вимагав надважких умов та безлічі спроб, особливо у розписі готових виробів.

«В Японії були побудовані величезні багатокамерні печі, що тяглися схилами гір на сотні метрів. Температура в них досягала 1400°C, що дозволяло створювати тонкий, дзвінкий та білосніжний матеріал. Знамениті червоні, помаранчеві та сині (кобальтові) розписи - це результат найскладніших експериментів. Японці використовували розчинені метали та залізисті піски», - доповнює пан Микита.

Виробництво часто було спадковим. Наприклад, у XIX столітті деталізований розпис часто довіряли дітям та підліткам (від 7 до 13 років) через їхній гострий зір та тонку моторику.

«Подивіться на ці три вази з моєї колекції: вони розписані дівчатами-підлітками. Така робота вражає витонченістю та неймовірною деталізацією, яку здатне створити лише гостре молодече око та тендітна рука», - зауважує лектор.

Під час зустрічі Микита Неманов продемонстрував незвичайні мініатюрні філіжанки для саке. Їхнє створення та розпис були окремим видом мистецтва. Присутнім було надзвичайно цікаво потримати ці чарочки у власних руках - вони неймовірно тонкі та легкі.

«Фарфор настільки тонкий, що стінки чашки просвічуються на сонці. Це досягається завдяки особливому складу каоліну та надвисокій температурі випалу. Вага такої чашки майже не відчувається. Це було ознакою статусу: чим тонша та легша піала, тим дорожче вона коштувала і тим вищою була кваліфікація майстра, який зміг викрутити її на гончарному колі, не зламавши», - говорить колекціонер.

 

Лекції Микити мають свій особливий, унікальний стиль, зовсім не схожий на академічні виклади. Це завжди жива розповідь, сповнена несподіваних фактів, гумору та глибокої поваги до культури.

Попереду ще багато відкриттів: від таємниць монгольського вторгнення до мистецтва виготовлення легендарних катан. Щоб не пропустити наступну подорож у часі та просторі - уважно слідкуйте за оновленнями на нашій сторінці! Обіцяємо: наступна зустріч буде не менш захопливою.

Раніше ми повідомляли, що у бібліотеці на Шевченка відбулася незвичайна зустріч - чайна лекція-дегустація від Микити Неманова. Це був не просто майстер-клас, а глибоке занурення в історію, де за кожною чашкою напою стоять імперії, відкриття та навіть революції.