"Метінвест Покровськвугілля" організував для сімей співробітників евакуацію з прифронтового міста і проживання у таборі неподалік Кам'янського

Олександра ГУБІНА, чоловік – Євген Губін, електрослюсар підземний дільниці КТ-1 ШУ «Покровське»:

– Ми побачили повідомлення про евакуацію у чаті МПУ. Порадилися з чоловіком та вирішили скористатися цією можливістю, бо у Покровську залишатися з дітьми вже було небезпечно. Кам'янське розташоване не дуже далеко і тато може навіщати нас в евакуації. Ми поїхали разом з донькою Софією, яка навчається у другому класі, та моєю мамою.

Дуже зручно, що компанія надала автобус для евакуації, який довіз нас прямо до табору «Лісова казка». Для родин працівників виділено окремий двоповерховий корпус. У кімнаті наша родина поки що мешкає окремо. Але згодом, якщо охочих поїхати у безпечне місце побільшає, з’являться сусіди. Мене це не лякає, бо живемо ми тут безоплатно і треба якось миритись. Всім зараз важко.

В корпусі є все необхідне – холодильники, пральні машинки. Душ та туалет загального користування на поверсі. Окремо розташована кухня та їдальня. Тут ми самі готуємо їжу. Пічок вистачає на всіх. Також у кожної родини є свій окремий стіл. Ми вже адаптувалися на новому місці. Спочатку трохи переживали, чи буде тут можливість для навчання дітей, як ми будемо купувати продукти, бо табір далеко від міста.

Але компанія попіклувалась про все. Раз на тиждень до Кам'янського їздить безкоштовний автобус. Ми можемо поїхати до супермаркету та придбати все необхідне. Також двічі на тиждень сюди приїздить пересувний магазин, де є різноманітні товари. А чого немає, можна замовити на наступний раз. Місцеві мешканці привозять свіжі овочі, молочну продукцію.

Софія навчається у дитячій кімнаті, яку облаштували столами та стільцями. Нашу родину тут все влаштовує, адже зараз знайти житло в оренду за адекватну ціну практично неможливо. А в таборі ми можемо жити хоч до кінця війни.

Ніна Дем’янова, чоловік – Іван Дем’янов, гірник підземний з ремонту гірничих виробок дільниці №2 ШУ «Покровське»:

– У нас з чоловіком троє дітей. Старшому Тимуру 15 років, середній донечці Тетянці – 7, а молодшій Мар’яні лише 3 рочки. Тому, коли ситуація в регіоні погіршилася, ми прийняли рішення евакуюватися, щоб тато не хвилювався та міг спокійно працювати. Життя та здоров’я дітей – це найголовніше. Тут у безпечному місці вони можуть спокійно навчатися та спати, не здригаючись від вибухів.

Взяли з собою багато одежі, теплі речі, запас продуктів, посуд. Нас віз комфортний великий автобус, тож сумки не довелося таскати на собі. Дякуємо компанії, що попіклувалася про кожну дрібницю. У «Лісовій казці» на нас вже чекали директор та адміністратор. Розселення пройшло дуже швидко. Від компанії згодом довезли ще холодильники та пральні машинки, щоб вистачило на всіх. Побутова техніка нова, не вживана.

За цей час діти звикли та знайшли собі друзів. Умови тут дуже гарні, навколо табору ліс. Природа надзвичайна, свіже повітря. Малеча багато часу проводить на вулиці. А вдома гуляти вже було небезпечно. Багато дитячих майданчиків, усюди чистота та порядок. Але найголовніше – то тиша. Не чутно вибухів і можна жити спокійно.

Якщо когось лякає спільне проживання, то це зовсім не проблема. Адміністрація табору слідкує, щоб люди дотримувалися правил. На території заборонено вживання алкоголю, а курити можна лише у спеціально відведених місцях. На кухні всім хазяйкам вистачає місця. Черги ніколи немає, наші діти не голодні. Коли вимикають світло, працює генератор.

Анастасія Олійник, чоловік – Сергій Олійник, електрослюсар підземний дільниці ШТ-3 ШУ «Покровське»:

– У Покровську зараз дуже небезпечно. Умови все гіршають, через обстріли немає світла по декілька днів, тож навіть онлайн навчатися неможливо. Нашій донечці Олесі шість років, але вона вже у другому класі. Тому ми прийняли рішення скористатися програмою евакуації для родин працівників та поїхати до безпечного місця. З собою взяли домашнього улюбленця – маленького йорка.

Живемо ми в окремій кімнаті. Якщо приїдуть ще люди, то будемо мати сусідів. Привезли з собою все необхідне, щоб облаштувати побут. А згодом чоловік довіз інші речі, коли приїжджав нас провідати. У таборі дуже гарні умови. Але найбільша перевага, що від Кам'янського до Покровська не дуже далеко. Це не за кордон їхати за тисячі кілометрів. Сергій в будь-який вільний час може відвідати нас.

Чоловік зараз не переживає як ми, бо тут наша родина в безпеці. Він може спокійно працювати, щоб забезпечити нас та підтримати підприємство. Ми жодного разу не пошкодували, що обрали для евакуації «Лісову казку».

Вікторія Новікова, чоловік – Роман Новіков, заступник начальника дільниці СГР ШУ «Покровське»:

– Навіть якби у Покровську не оголосили примусову евакуацію дітей, ми все одно збиралися їхати. Бо з кожним днем у місті ставало все небезпечніше. Добре, що з’явилася така чудова пропозиція від компанії. У нас з чоловіком двоє синів. Кирилу 8 років, а Данилу – 6. Хлопцям треба навчатись у спокійних умовах і батькові спокійніше, коли родина в безпеці.

Зустріли нас привітно, показали територію. В кімнатах є все необхідне для життя: столи, стільці, шафи, ліжка. Нам дуже сподобалася територія табору, дітям тут є де розгулятися. Для навчання ми привезли ноутбуки. Я можу допомагати синам з домашнім завданням, місця у спеціальній кімнаті вистачає усім.

Також ми маємо змогу отримати медичні послуги, якщо це потрібно. Раз на місяць до табору приїздить лікар, до якого можна звернутись. На екстрені випадки можна викликати швидку допомогу. Час тут плине дуже швидко. Поки приготуєш їжу та перевіриш домашні завдання, вже настає вечір. З собою ми привезли ролики та самокати, тож хлопці не нудьгують у вільний час. Навпаки, у таборі вони стали більше спілкуватися з однолітками.

Ми, жінки, тут теж дуже здружилися. Обрали старшу по корпусу і вона складає графік чергування. Також разом виходимо на суботники прибирати територію, їдальню та дитячу кімнату. Все це ми робимо для спільного комфорту. Коли немає світла, гуляємо на вулиці та спілкуємося між собою. Це сприяє зближенню. Але найголовніше – тут безпечно та рай для дітей.