У 2024 році металургійна промисловість забезпечила близько 7% валового внутрішнього продукту країни та сформувала 15% від загального експорту товарів. Навіть під обстрілами українські компанії вкладали кошти в модернізацію виробництва - на металургію припадало близько п’ятої частини інвестицій у промисловість

Проте війна завдала галузі глибоких структурних ушкоджень. Окупація Донбасу та півдня України призвела до втрати ключових металургійних підприємств, зокрема в Маріуполі. Загальний обсяг сталеливарних потужностей за останнє десятиліття скоротився майже на 70%, і сьогодні галузь змушена виживати в умовах критичних викликів.

Енергетична пастка: високі тарифи б’ють по собівартості

Одним із найбільших ударів по металургії стали різко зрослі ціни на електроенергію. Через масовані російські удари знищено понад 70% енергетичної інфраструктури, а отже, Україна стала фактично залежною від імпорту електроенергії з ЄС. Вартість європейської електрики, яка тепер визначає внутрішній ринок, подвоїлася за рік.

Це болісно вдаряє по всій ланці виробництва, але особливо — по виробниках залізорудного концентрату, де витрати на електроенергію становлять до 60% від загальної собівартості. У підсумку — зниження конкурентоспроможності, ризики зупинки виробництва та падіння обсягів експорту, зокрема в Китай.

Кадровий голод: виробництво без людей

Ще одна проблема, що загострюється, - нестача робочої сили. За приблизними оцінками, від 15 до 20% працівників ГМК мобілізовано. Через побоювання призову до армії, багато фахівців залишають великі компанії. Зміни до законодавства часто спричиняють масові звільнення.

Підприємства намагаються компенсувати втрати, приймаючи на роботу жінок, ветеранів і старших працівників, однак цього недостатньо. Брак кадрів загрожує не лише стабільності, а й можливості масштабування виробництва після війни.

Дорожча доставка: логістика стає розкішшю

Попри відновлення морського експорту через тимчасовий коридор, логістика залишається дороговартісною. Ставки фрахту зросли як мінімум удвічі в порівнянні з довоєнним періодом. Безпека маршрутів залишається відносною, а пропускна спроможність портів — обмеженою.

Додатково ситуацію ускладнює анонсоване підвищення тарифів “Укрзалізниці” на 35–40% для вантажів ГМК, що ще більше знижує маржинальність експорту.

Російський метал у ЄС: санкції не працюють

Попри тривалий конфлікт і санкційні обмеження, Європейський Союз продовжує активно імпортувати російську металургійну продукцію. У 2024 році з Росії надійшло 1 млн тонн чавуну і понад 3,3 млн тонн напівфабрикатів зі сталі.

Завдяки дешевим енергоносіям і відсутності логістичних бар’єрів, російські компанії залишаються конкурентними. У січні–лютому 2025 року обсяг імпорту металургійної сировини з РФ зріс на 71,4%, сягнувши 1,35 млн тонн на суму €535,2 млн. Українські виробники втрачають ринок, хоча могли б його частково замістити.

Коксова криза: чим палити домни?

На початку 2025 року шахтоуправління «Покровське», яке забезпечувало понад дві третини внутрішнього виробництва коксівного вугілля, зупинило роботу. Україна тепер змушена імпортувати до 2,5 млн тонн вугілля або коксу.

Попри зростання обсягів імпорту, ситуація не стабілізується — виробничі витрати зростають, а з ними - і фінансове навантаження на компанії. Це ще більше підриває цінову конкурентоспроможність української сталі на зовнішніх ринках.

Експортні бар’єри: обмеження, які давно втратили актуальність

Станом на 2025 діє 28 чинних обмежень на експорт української металопродукції, частина з яких була запроваджена ще два десятиліття тому. У сучасних умовах такі заходи втрачають сенс: українська металургія не створює профіциту продукції, який міг би загрожувати іншим ринкам.

Скасування або перегляд цих обмежень міг би покращити експортні позиції України та підтримати підприємства, що працюють у надзвичайно складному середовищі.

CBAM - вуглецевий бар’єр на шляху до ЄС

ЄС готується повноцінно запускати вуглецевий прикордонний податок (CBAM), який найбільше вдарить саме по металургії. За оцінками аналітиків, щорічні втрати від CBAM можуть сягати $1,6 млрд до 2030 року.

Українські компанії не мають змоги інвестувати у «зелену» модернізацію - виживання в умовах війни лишається першочерговим завданням. Хоча в регламенті CBAM передбачено застосування механізму «форс-мажору», він не автоматичний. Уряд України має звернутися до Єврокомісії, щоб обґрунтувати необхідність спеціального режиму для українських експортерів.

Ось перероблене продовження аналітичної статті в тому ж стилі - без копіпасту, з ясною логікою та акцентом на майбутнє металургії:

Погляд уперед: чи стане Україна центром “зеленої” металургії Європи

Попри нинішні труднощі, галузь має потенціал для стратегічного прориву після завершення війни. Один із ключових напрямів для відновлення конкурентоспроможності - інвестиції в енергетику, особливо в атомну генерацію. Саме вона здатна забезпечити промисловість дешевою та низьковуглецевою електроенергією, яка відповідає європейським кліматичним стандартам.

За наявності достатньої генерації з АЕС, Україна може перетворитися на майданчик для енергоємних виробництв, які шукатимуть вигідні умови для виготовлення продукції з низьким вуглецевим слідом.

DRI і HBI - шанс для України у декарбонізованій Європі

У рамках європейського переходу на екологічно чисте виробництво сталі, попит на залізо прямого відновлення (DRI) та гарячебрикетоване залізо (HBI) продовжить зростати. Україна має всі передумови, щоб стати одним із ключових постачальників сировини для цього сегмента.

Ресурсна база країни дозволяє виробляти DRI-залізну руду високої якості. У разі реалізації відповідних технологічних проєктів, українська низьковуглецева металопродукція зможе частково замінити металобрухт, який вже сьогодні дефіцитний у Європі.

Конкретні кроки: хто вже планує “зелену” трансформацію

Українські компанії починають готуватися до нових реалій. Група “Метінвест” анонсувала будівництво двох модулів DRI на території України, по 2,5 млн тонн на рік кожен. Сировину з них планується використовувати в нових електродугових печах на заводах «Запоріжсталь» та «Каметсталь».

Своєю чергою, “АрселорМіттал Кривий Ріг” розглядає можливість відмови від доменного та конвертерного виробництва на користь електросталеплавильних потужностей, також із використанням DRI.

Вартість переходу і фінансові умови

За розрахунками експертів, реалізація уже оголошених проєктів «зеленої» трансформації в Україні потребуватиме понад $11 млрд капітальних інвестицій. Це еквівалентно приблизно $1500 на кожну тонну сталі, вироблену в Україні протягом минулого року.

Однак запуск таких ініціатив можливий лише за умови доступу до фінансових інструментів ЄС - грантів, пільгового кредитування чи програм переходу до кліматично нейтральної економіки. Європейські компанії вже отримали значну підтримку, і українські виробники очікують на аналогічний підхід.

Вигода для всіх: інтеграція України у європейський ланцюг постачання

Україна має потенціал стати повноцінним гравцем у “зеленій” металургії Європи - як постачальник як сировини, так і низьковуглецевої готової продукції. Для цього потрібно спільне бачення майбутнього, підтримка інвесторів та відкрита політика ЄС у сфері екологічної модернізації.

Інтеграція України у нову індустріальну екосистему буде взаємовигідною - для української економіки, яка потребує відновлення, і для європейського виробництва, яке шукає чисті джерела сталі на фоні трансформації сектора.