Україна опинилася на порозі нового етапу великої війни, який супроводжується не лише зміною тактики на полі бою, а й серйозними внутрішніми викликами

За даними західних медіа та офіційних звітів, країна переживає масштабну кризу мобілізації. Проблема вже давно вийшла за межі простого дефіциту людей — вона трансформувалася у глибоку кризу довіри, психологічну втому та запит на докорінну реформу системи управління військом, пише The Independent.

Мільйони в «тіні» та сотні тисяч СЗЧ: тривожна статистика

Цифри, озвучені на початку 2026 року, змушують замислитися. За словами міністра оборони Михайла Федорова, близько двох мільйонів українців наразі уникають служби, а кількість проваджень щодо самовільного залишення частини (СЗЧ) з 2022 року наблизилася до позначки у 290 тисяч.

Читайте також: У війську буде демобілізація: влада готує закон про строки служби

Ситуація ускладнюється зовнішніми факторами: увага адміністрації Дональда Трампа змістилася на інші глобальні конфлікти, а переговорні процеси залишаються замороженими. На цьому фоні російські війська активізували весняний наступ, що посилює тиск на фронті, де українські підрозділи тримають оборону вже третій рік поспіль без належного відпочинку.

Синдром «квитка в один кінець»

Головною причиною страху перед мобілізацією експерти називають відсутність чітких термінів служби та зрозумілих правил ротації. Голова комітету ВР з міжнародних справ Олександр Мережко зазначає:

«Люди сприймають службу як квиток в один кінець».

Військові на передовій підтверджують це власним досвідом. Історії про пілотів дронів або піхотинців, які перебувають у зоні бойових дій по 3 роки без перерви, стають буденністю. Фізичне та моральне виснаження накопичується, а відсутність «світла в кінці тунелю» у вигляді демобілізації чи тривалої ротації демотивує потенційних новобранців.

Корупція та «радянщина»: бар’єри на шляху до війська

Попри технологічний прорив та світове лідерство у використанні БПЛА, внутрішня система управління в деяких частинах все ще страждає на застарілі підходи. Офіцери та солдати на місцях (зокрема у Слов’янську) повідомляють про випадки, що підривають бойовий дух:

  • Хабарі за можливість не виїжджати на «нуль» або отримати відгул.
  • Нецільове використання спорядження та пайків.
  • Нерівність у ставленні до призовників.

Прикладом є історія 37-річного Дениса, який на початку війни сам прийшов до ТЦК, але отримав відмову. Побачивши згодом хаос та корупційні скандали, він обрав життя «у тіні», хоча наголошує: якщо ворог знову підійде до Києва — він повернеться у стрій. Це ілюструє головний парадокс: люди готові захищати країну, але не готові ставати частиною несправедливої системи.

Шлях до змін: від кількості до якості

Вихід із глухого кута військові лідери бачать у зміні пріоритетів. Командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький переконаний, що мобілізація має базуватися на трьох китах: довірі, підготовці та професіоналізмі.

Головні тези нової стратегії:

  • Якісне навчання: мобілізований має йти в бій фахівцем, а не «гарматним м'ясом».
  • Адекватне командування: довіра до офіцера — запорука стійкості підрозділу.
  • Зрозумілі умови: кожен солдат повинен знати, скільки він воює і коли його замінять.

Ресурси у країни є, але для їхнього ефективного використання потрібно оновити систему мотивації. Якщо держава гарантуватиме професійний підхід, примус стане непотрібним — більшість громадян свідомо обере шлях захисника.