Усі чекають на літо 2026 року з певним напруженням

Якщо ви регулярно читаєте новини, то точно чули про неминучий, масштабний і ледь не вирішальний наступ російської армії. Звучить загрозливо. Але якщо подивитися на те, що реально відбувається у степах та посадках, виникає легкий дисонанс. Росія дійсно планує великі кампанії, от тільки ресурси для цих кампаній наразі виглядають дещо специфічно.

Розрив між амбіціями та реальністю на сході

Як повідомляють аналітики Інституту вивчення війни (ISW), російське командування твердо намірилося задіяти свої стратегічні резерви для наступу на півдні та сході України. Головна ціль залишається незмінною вже котрий рік — вийти на адміністративні кордони Донецької області (зокрема, напрямок Слов'янськ-Краматорськ) або ж спробувати щастя на відрізку Оріхів-Запоріжжя. Проблема Кремля в тому, що для такого масивного плану в них просто не вистачає резервів, хоча збори новобранців безперервно тривають ще з минулого року.

І тут починається найцікавіше. Замість глибоких проривів і класичних військових маневрів, ми спостерігаємо зовсім іншу картину. Як розповідає відомий військовий аналітик Майкл Кофман, тактика РФ зараз зводиться не до окремих продуманих операцій, а до одного тривалого, безперервного тиску по всій лінії фронту. Росіяни намагаються просто «протиснути» українську оборону. Такий спосіб ведення війни практично унеможливлює швидкий оперативний прорив. Зусилля розмазуються тонким шаром по всій мапі, а літо стає дедалі коротшим.


Стратегія малих груп як маркер дефіциту

Якщо армія не може прорвати фронт механізованими колонами, вона йде пішки. Це не просто красива метафора, а сувора констатація факту. Як зазначає командир 20-ї бригади безпілотних систем К2 Кирило Верес, Росія наразі об'єктивно не має спроможностей для масштабного наступу із захопленням значних територій. Замість цього вони використовують виснажливу тактику просування малими піхотними групами.

Це досить парадоксальна ситуація: країна, яка перевела свою економіку на військові рейки, змушена воювати методами піхотних штурмів, стаючи щоденною мішенню для сучасних українських FPV-дронів. Вони застрягають у досягненні дрібних тактичних цілей, спалюючи ті самі свіжі резерви, які мали б стати ядром великого літнього бліцкригу.

Активна оборона та дипломатичний годинник

Поки супротивник намагається конвертувати кількісний тиск у хоч якийсь відчутний результат, Збройні сили України адаптують власний підхід. За офіційними даними, інтеграція нових систем озброєння та масштабування виробництва вітчизняних безпілотників дозволяють ЗСУ переходити до гнучкої стратегії «активної оборони». Це означає, що замість пасивного очікування в окопах, українська армія завдає точкових контрударів на найбільш вразливих ділянках окупаційних військ.

Паралельно з цим невпинно тікає час на дипломатичному рівні. Видання The Wall Street Journal нещодавно змоделювало кілька сценаріїв розвитку подій у 2026 році, де ключовим фактором перемоги стає виснаження. І поки Росія вірить, що зможе перечекати всіх навколо, стагнація її власної економіки та шалені відсоткові ставки роблять затяжну мілітаризацію дедалі дорожчим задоволенням.

Літня кампанія навряд чи стане кінематографічною битвою, яка завершить усе за один день. Проте вона точно покаже справжні межі міцності обох сторін. І головна іронія полягає в тому, що найбільшою перешкодою для «масштабного російського наступу» може стати сама ж Росія та її хронічна нездатність зібрати достатньо ефективної сили в одному місці.