Україна перебуває на порозі глобальних структурних змін у фінансовому та промисловому секторах

Поки в суспільстві тривають дискусії про те, яку модель відбудови обрати — корейську, сінгапурську чи ізраїльську, — макроекономічна реальність диктує значно жорсткіші умови. Залежність від західних партнерів, руйнування інфраструктури та безпрецедентне зростання державного боргу змушують державу шукати власні шляхи розвитку. В цих реаліях індустріальний потенціал Дніпропетровщини має стати міцним фундаментом для нової економічної стратегії, яка буде орієнтована на глибоку інтеграцію з європейськими ринками.

Економіка виживання замість розвитку: об’єктивна реальність

Через повномасштабну війну, розпочату Російською Федерацією, українська економіка продовжує функціонувати виключно в режимі виживання. Ілюзій бути не повинно: довоєнної структури господарювання до 2022 року більше не існує. Енергетична, транспортна та логістична інфраструктура зазнала колосальних руйнувань, а мільйони працездатних громадян виїхали за кордон.

Сьогодні держава критично залежить від фінансової підтримки партнерів, передусім європейських. Від цих надходжень утримуються державний бюджет, пенсії, соціальні виплати, загальна стабільність інституцій та здатність фінансувати сектор оборони. Проте залучати міжнародну допомогу стає дедалі важче: обсяги прямих безповоротних грантів зменшуються, натомість зростає частка кредитів, які супроводжуються суворими вимогами. Саме з цим пов'язані непопулярні, але вимушені рішення щодо підвищення тарифів на комунальні послуги (від води до електроенергії), збільшення податків та посилення фіскального тиску на малий бізнес.

Борговий тягар та неминуча зміна експортної парадигми

Фінансове навантаження на країну продовжує зростати рекордними темпами. Як повідомляє дослідницький центр Київської школи економіки (KSE Institute), за підсумками 2025 року державний борг України перетнув критичну психологічну позначку і зріс майже до 101% ВВП, сягнувши понад 213 мільярдів доларів. Простими словами: держава винна зовнішнім та внутрішнім кредиторам більше, ніж уся її економіка здатна згенерувати за рік.

За таких умов Україна об'єктивно втратила можливість конкурувати на світовому ринку лише завдяки дешевій робочій силі — цей глобальний ресурс остаточно перемістився до країн Азії. Стара сировинна модель та енергозатратна важка радянська промисловість у своєму класичному вигляді були зруйновані війною. Ключовим питанням стає пошук нової ринкової ніші: країна повинна зрозуміти, що вона реально здатна виробляти та продавати поруч із потужним ринком Європейського Союзу, пропонуючи ціни нижчі за європейські, але зберігаючи високу якість.

Дніпропетровщина як новий виробничий хаб та безпекові виклики

Після зупинки бойових дій країні знадобиться максимально прагматична модель: глибока інтеграція з ЄС, але з наявністю власного потужного виробничого та оборонного ядра. Дніпропетровщина, зберігаючи індустріальну базу у Кривому Розі, Дніпрі, Павлограді та Нікополі, безальтернативно стане одним із головних драйверів економічного відновлення. Кар'єри, шахти та підготовлені технічні кадри є тим стратегічним активом, який неможливо релокувати або швидко замінити. Наразі на рівні області вже обговорюється низка інвестиційних проєктів для презентації на Міжнародній конференції з питань відновлення України (URC) у Гданську — від зведення соціального житла для переселенців до енергетичної децентралізації громад.

Однак ключовою перепоною для старту повноцінної відбудови залишається безпека. Залучати капітал надзвичайно складно в умовах регулярних обстрілів енергетичної інфраструктури. Ситуація на прифронтових територіях області залишається дуже напруженою. Як розповідає начальник Дніпропетровської ОВА Олександр Ганжа, через суттєве ускладнення безпекової ситуації в середині червня 2026 року було розпочато примусову евакуацію майже 3800 дітей із 23 населених пунктів Синельниківського району.

Умови стрімкого економічного зростання за оцінками експертів

Відновлення регіону та країни загалом не відбудеться самостійно. Згідно з даними Державної служби статистики, середня зарплата на Дніпропетровщині становить понад 31 тисячу гривень (близько 800 доларів), і хоча регіон є лідером за рівнем доходів, у порівнянні з європейськими стандартами цей показник залишається недостатнім. Для відчутного покращення рівня життя економіка має стрімко зростати, що неможливо без трьох основних компонентів: технологій, капіталу та людей.

Як зазначає Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії (ЦЕС), головним викликом для економіки після завершення війни в Україні буде саме критична нестача людського капіталу. Тривалий відплив громадян за кордон тисне на бюджетну та пенсійну системи, створюючи гострий дефіцит на ринку праці, що прямо знижує загальну інвестиційну привабливість держави.

Після завершення війни конкуренція за світові ресурси лише посилиться. Перед державою постане жорсткий, але неминучий вибір: або збудувати нову економіку навколо власного виробництва, глибокої переробки, безпеки та експорту до ЄС, або ж назавжди залишитися на дотаціях, із багатомільярдними боргами та постійним відтоком молоді. Те, як саме називатиметься обрана економічна модель, не має жодного значення. Головне — це має бути система, яка годує своїх людей, фінансує обороноздатність війська, забезпечує гідні пенсії та тримає країну.