Незламний дух і відданість корінню: шлях десантника "Мучного" з Луганщини

Військовослужбовець Збройних Сил України з позивним "Мучной" є уродженцем Луганщини, чий життєвий шлях від юності був тісно пов'язаний із військовою справою та глибокою відданістю Україні. Позивний "Мучной" військовий отримав від свого полеглого командира як визнання його вміння не залишати ворогу шансів та вести виснажливі бої. Пройшовши крізь окупацію рідного міста Щастя, чотири важких поранення та пекло запеклих боїв, "Мучной" продовжує служити, черпаючи сили у власній музичній творчості, що стала мотивацією для його побратимів.


Формування особистості та військовий вибір

Прагнення до дисципліни та глибших знань сформувалося у "Мучного" ще в юності. Після звичайної школи він вступив до військового ліцею з правовим ухилом, де протягом трьох років вивчав історію України, право та основи оборони. Для військовослужбовця цей період став справою душі, оскільки навчання включало постійні виїзди на полігони, що посилювало його зацікавленість.

"Мучной" зазначає, що вже у 16-17 років його світогляд був глибшим у порівнянні з однолітками, що мотивувало його шукати більшого, ніж могла дати звичайна школа. Після ліцею він вступив до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, але через рік, у 2014 році, повномасштабна війна на Луганщині змусила його повернутися додому, до Щастя.


Життя під окупацією: свідок реальності

Повернення у 2014 році застало місто Щастя в облозі. "Мучной" став безпосереднім свідком початку російської окупації. Він згадує присутність озброєних формувань, переодягнених осіб та ешелони зі зброєю, які прибували з Ростова під виглядом гуманітарної допомоги.

Військовослужбовець підкреслює, що окупація принесла місцевому населенню лише погіршення життя, незважаючи на зміну валюти та прапорів. Він згадує напружену атмосферу, постійні перевірки та огляди з боку окупантів, особливо під час прогулянок із друзями. Одного разу біля Сіверського Дінця їх зупинили озброєні люди в балаклавах, що стало яскравим прикладом страху та небезпеки, які панували в місті.


"В окупантів було одне задоволення – «насипати». Я міг гуляти ввечері та чути «виходи». Окупація – це правда страшно," – згадує "Мучной".

Військовий переконаний, що мета Росії у цій війні — не "порятунок", а знищення України та захоплення її природних ресурсів. Він категорично відкидає ідею поступок територіями, вважаючи це егоїзмом щодо загиблих воїнів та цивільних.

Шлях до десантно-штурмових військ

Свій вибір піти на фронт "Мучной" пояснює бажанням захистити свою родину та рідну землю. Він прагнув отримати справжні бойові навички й обрав Десантно-штурмові війська (ДШВ). Додатковим чинником впливу стала його приналежність до ультрас луганської "Зорі", де він отримав важливі життєві принципи: вірність сім'ї, любов до землі та відповідальність.

Військову підготовку "Мучной" розпочав у Старичах, згодом потрапив до Президентського полку у гранатометний підрозділ. Він свідомо прагнув отримати більше піхотних завдань, щоб навчитися працювати в бою та влучно стріляти. Після року служби у полку та повернення додому, він підписав контракт із 25-ю повітряно-десантною бригадою.


Чотири поранення: незламність на передовій

Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року застало "Мучного" під Авдіївкою. У перші години військовий, не маючи часу на збір, біг до позиції під "Градами" зі спорядженням вагою 45 кг. Він згадує ліквідацію ворожих груп та потужну мотивацію, яку давали думки про рідних, зокрема про дзвінок матері, яка вперше сказала, що любить його, коли окупанти зайшли у Щастя.

Перше поранення: Отримав під час боїв у Верхньоторецькому, де його підрозділ зайняв висоту проти морської піхоти РФ. Дві кулі прошили руку, коли ворог цілився в голову. Дивовижним чином рани загоїлися за місяць.

Друге поранення: Сталося під Лисичанськом, поблизу нафтопереробного заводу, під час одного з найзапекліших боїв. В автівку, в якій він перебував, влучила ракета "Смерч". Численні осколки увійшли в ноги, спину та сідниці. Військовий згадує, що відчуття було схоже на перебування в епіцентрі апокаліпсису.

Третє поранення: Отримав на Харківщині. Воно було менш тяжким, і "Мучной" не поїхав на лікування, обмежившись вилученням осколка та знеболювальним у тилу.

Четверте (найтяжче) поранення: Трапилося у Червонопопівці на Луганщині під час штурму. БМП, в якій він сидів у десанті, прошив кумулятивний снаряд із РПГ. Удар понівечив руку, живіт та ногу, а гемоглобін впав до критичної позначки — 25. Побратими розбурхали його, щоб не дати відключитися. Під самим серцем застряг уламок, пробивши плитоноску. Навіть після реабілітації в тілі воїна залишилося близько 120 осколків, а функціональність його руки відновлено за допомогою 6-сантиметрової кістки, вшитої хірургами.

Музика як броня та мотивація

Після третього поранення "Мучной" використав 8 днів відпустки для запису свого першого треку про першу роту, що швидко розлетівся по батальйону. Музична творчість стала для десантника не лише способом вираження, а й потужним інструментом мотивації для побратимів та засобом збору коштів для різних підрозділів.

Він створив Telegram-канал "muchnoyairborn", через який організовує збори для своєї бригади, а також для "Вовків Да Вінчі", "Кракену" та морської піхоти. Серед його відомих треків:

"Броня": Написаний після влучання кумулятивного снаряда в його бронемашину.

"Відродження": Закликає до спільної боротьби та незламності.

"Збережи": Присвячений бійцям та їхнім сім'ям, підкреслює важливість збереження себе та побратимів навіть всупереч наказам, якщо ситуація загрожує життю.

"Мучной" наголошує, що його музика має мілітарний стиль, оскільки співати про романтику під час війни він не бачить сенсу. Він планує випустити повноцінний альбом та влаштувати концерт після перемоги.

Світогляд і девіз

Девіз "Мучного" – "Devotionem Ad Radices" (Відданість Корінням).

Військовослужбовець зізнається, що війна зробила його більш агресивним, але водночас навчила тримати себе в руках. Він проходить реабілітацію з психологами та прагне залишатися у правильному колі спілкування. Його головна цінність – відданість своєму корінню, українським козакам та своєму народові, яких він прагне не осоромити.